Розділ 17

 Як заворожена Марина вела рукою з ліхтарем за падаючим тілом єдиної рідної душі. Гнів оволодів жінкою. Зціпивши зуби , вона накинулася на потвору. 

 Це тільки насмішило монстра. Кулі , випущені на бігу, не завдали йому жодної шкоди. Замах удару він з легкістю відбив, і схопив за горло.

  Не маючи сил чинити опір , вона безвольно повисла в лапах чудовиська. 

-Що тут відбувається? - уже в дурмані від нестачі кисню почула вона чийсь голос.

-Господар. Ось ці двоє проникли в ваш дім. Я їх убив.

-Дурню. Не в мене ж вдома.

 Це було останнє що почула, перед тим як провалитися в морок. 

 Марина була щаслива сидячі на руках у татуся.

-Моя маленька квіточка 

 Говорив татко , погладжуючі по голівонькі свою донечку, яка з задоволенням наминала черговий еклел.

 Життя було радісним, безтурботним. Весь світ татуся , вертівся навколо маленької принцеси…

-Вона жити буде? 

 Голос Георга , було першим що почула Марина , повертаючись у свідомість. 

-Не драматизуй- відповів Герхарда- Дівчині дістатися добряче, але жити буде. Та й взагалі - пішов легкий смішок в голосі - Ти що? Хвилюєшся за неї? 

-Не мели дурниць. Просто … просто …нового провідника шукати…

-Ах провідника!!! Думаєш я не бачив як ти її очима, та не тільки ,роздягав. Та й дама не проти. 

 І в цей момент Марина відкрила очі. Картина була того варта. Задоволений офіцер , який розплився в посмішці,в і червоний наче рак його друг. 

-Прокинулася - сказав Георг.

 Жінка озирнулася довкола. Вона знаходилася в номері готелю…гола. 

-Дайте…одяг …

 Кожне слово давалося з трудом. Навіть не скільки від болю , в більше від бажання придушити двох нахаб , які безсоромно розглядали її наготу.

-Нащо? -Герхард підмогнув  сказав Георгу - Тобі і так гарно.

 - Та годі вже. - сказав Георг.

 Він подав їй халатик. Сил піднятися , аби його вдягнути, не було. Тож вона прикрилася їм як ковдрою. 

-А ви де були?

-Де, де .- передражнив бородатий - Перевірити територію декому припекло. От ми і заблукали в цих підворіття.

 Марина, яка сама доволі швидко збилася там з дороги, зрозуміла їх . 

-Розповідайте. - з надривом прошипіла вона.

-Що саме? - глузливо , з ноткою відвертого знущання, запитав офіцео осушив склянку. 

-Що вбило Федора?

-А тобі не все одно - Георх налив собі склянку. - Ми платимо …

-Досить - подав голос Герхарда. Повернувшись до Марини сказав. - Через цю почвару , загинула моя наречена. 

-Ну … - франт  осушив склянку - Якщо не вдаватися в подробиці…

-А…як …срібло …шкода…- кожне слово давалося жінці з труднощами.

-Випадково - відповів Георг- Перед … як би сказати…?

-В монстра , що напав на мою наречену, було перетворено покоївку. - повідомив Герхард - Зав'язалася сутичка. Мені під руку потрапив срібний ніж… запізно потрапив…

-Хми - бородач осушив чергову порцію спиртного - В принципі все так і було.

-Потім - вів далі офіцер в пошарпаній формі - Ми дізналися про напади монстра в місті. Тільки монстир був не один. 

-Це як?- щиро здивувалася жінка 

-Не питай - відмахнувся Герхард, уже розслаблений алкоголем , з черговою порцією в руці сідаючи в крісло - Єдине що ми знаємо- для виробництва цих почвар потрібен кулон. Який вкрали в господаря , і який перекупила пані Роза

-А це ви звідки знаєте?

Нам вдалося полонити одну з почвар - садиська посмішка скривила лице Георга - І допитати. 

 Герхард почав важко і часто дихати, склянка затряслася в його руці, і Марині ніби здалолося , чи ні, що в нього волосся стало дибки.

-Ти…ти…ти…- він охопив обома руками склянку , і вплив собі до рота- Ти допитав так допитав.

-То все одно вже не люди. - наступне питання задали Марині- Ну що робитимеш далі? 

-Знищу цих почвар. Ким би вони не були.

-Ласкаво просимо до клубу. Полюємо разом

-Встати можете?- запитав Герхард 

-Ти що?- не зрозумів друга Георх.

-Діяти треба швидко. Місце засвічене, тому скоро звідти з'їдуть. Наскільки я можу судити , виробництво почвар налагоджено ледь чи не заводськими темпами. 

 -Повисла пауза. По лицю офіцера , було зрозуміло, що він вважав що все сказав.

-І? - в один голос запитали жінка та чоловік.

-В цей обладнання. Яке так швидко не вивезеш. Проте і зволікати нічого. 

-Я згодна. 

Марина встала. 

-Та ти ледь на ногах тримаєшся.

-Нічого. Головне щоб вона могла нам дорогу показати. В машину 

 Вони сіли в автомобіль. Герхард передав Марині дробовик.

-Пересмикуєш тут , і досилаєш набій. На коротких дистанціях , ця штука ефективніше кулі. 

-Ясно. 

 Коротко відповіла дівчина. 

 Їхали без якоїсь секретності , прямо на місце автом… але окрім згарища там вже нічого не було.