Розділ 16

-Ой. - вона почала бити пальцями по столу. - Ти краще скажи , чи немає що нового ?

-Знаєш - старий відірвався від чашок - є дещо дивне. По нашій місцині ходить чутка , нібито якийсь багатій ледь не переїхав до нас 

-Що?

-От бачиш . Я теж в це не вірив. До поки мені під двері не підкинули листа з запрошенням. Мовляв певна персона , в одній делікатній справі, потребує моїх послуг. Призначили зустріч через пару днів. В для переконливості вклали в листа купюру. Як сама розумієш не дріб'язок. 

  Я почекав. Через пару днів по мене зайшли два амбали - господар засміявся- Уявляєш , кругами водили. Думали я в різних нетрях заблукаю. Наївні . 

 Приходимо ми до будинку. На перший погляд, халупа - халупою. Але я коли зайшов. Мамо рідна. Халупа то … по багатому одним словом. 

 За столом сидів якийсь пан. А трохи далі , в кутку ще один. Довгий балахон якийсь, каптур на обличчі. Цирк одним словом. 

 Присіл на стілець. Не встиг той що за столом і рота відкрити, як до того що в балахоні , ледь не біжучі підходить якийсь чоловік. 

 Схилився над вухом, і щось сказав. Цей в каптурі підняв руку, і схрестив два пальці. Той , що за столом сидів, кивнув і такий мені:

-Ситуація змінилася. Ми вже не потребуємо ваших послуг. Але ситуація може змінитися. І ваші послуги можуть знову знадобиться. 

 -І сує такий мені декілька купюр. 

-А далі що?

-Ну що далі? Відвели мене , де взяли . Знову-таки кругами водили. 

-Тобто дорогу пам'ятаєш?

-Ти що надумала ? 

Просто хочу подивитися. 

-Доню 

-Ні. Серйозно. Не так часто у нас таке буває. 

-Добре. Тебе все одно не відмовити. Але будь обережна , коли туди полізеш.

-Добре.

 Вони встали. Вийшовши на вулицю, оглянулися. 

-От чоловіки - пробурчала Марина - коли вони потрібні, їх немає.  

 Федір промовчав. Ішли не далеко. Хоча Марина вже встигла збитися з дороги в хитросплетених вуличках. Вона навіть не встигла особливо втомитися, як старий сказав :

-Ось він 

-Впевнений?

-Ображаєш старого 

-Добре, добре. Не дуйся. 

 Марина непомітно , тінью , прокинулася до будинку. Обережно прочинила двері, і зайшла всередину. 

 В будинку було темно, тож довелося дістати кишеньковий ліхтарик. І якраз вчасно, щоб не злетіти вниз по сходах. 

 Як виявилося, жалюгідна ззовні халупа , була і набагато більшою, і обставлена дорого , зі смаком. 

-Тут явно є чим поживитися. - сама собі сказала жінка. 

-Тільки не для мерця.

 Марина обернулася. В промені ліхтаря опинилося обличчя діда - жебрака з підворіття. Мить , і запах гнилої плоті вдарив в ніс. 

Треба було взяти в хлопців хоча б одину срібну кулю - стрельнула в голові запізніла думка. 

-Тепер ти не…

 Постріл перебив монстра. 

-Чого стоїш? - пролунав голос Федора - Іди поки інші не прийшли.

-Ти його не… - почала було жінка , але важке хрипле дихання, перероставше в звіриний рев перебив її. 

 Горящі в темряві очі, націлилися на старого.

-Що за…?

-Тікай.

 Але він не послухав. Вихопивши свій револьвер , він випустив в монстра всі кулі 

-Що за чорт .

 Це стало останніми словами Федора. В одну мить монстр перестрибнув до старого. Помах лапою . Кров з розпанаханого горла полетіла навсібіч. 

-А тепер тобою займуся - прохрипідо чудовисько.