Розділ 14

Ставши спиною до спини , Марина з Герхардом виставили пістолети.

-Дурні - проричала потвора прикидавшася старим - це вам не допоможе. 

 І тут різко , одна з почвар що перекривала вихід смикнулася. Голова відлетіла з плечей. Сморід гнилої плоті вирвався з рани. З тіні вийшов Герхард, тримаючи клинок в руці. 

-Ну ти й старомодний же - сказав Георг , спускаючи курок. Ще одна почвара впала замертво. 

 Марина вистрілила. Почвара похитнулася, але швидко вирівнялася.

-Не марнуй набої - прошипів Герхард, стріляючи в почвар. 

 Помахи клинка , постріли косили монстрів. Але їх було забагато. 

-Порожній - крикнув Георх, відстрілявши обойму.

-Старомодний кажеш - крикнув Герхард , роз'єднуючи клинки- лови. 

 Монстрів було забагато, тому чоловіки розмахуючи клинками , пробивали шлях до відступу. Опинившись на дорозі, вони не змовляючись побігли. 

-Начебто відірвалися - сказала Марина. 

-Або ж за нами ніхто не гнався. - буркнув Герхард 

-Що?

-Нам потрібне місце - вставив п'ять копійок офіцер - де ми могли б перевести дух.

 Чоловіки подивилися на жінку. 

-Що?

-Ну ти ж тут місцева. 

 Вона озирнулася довкола. Спогади дитинства нахлинули на неї. Тяжко зітхнув, вона сказала: 

-Ідемо. 

 Тіло, в полоні спогадів дитинства, саме рухалося по брудних вуличках . Дитинство. Навіть в нетрях, серед бідності і потоків, це був золотий час. Який згадуючи , Марина мимо волі посміхалася. 

 Ідучи по кривим, брудним вуличкам, вона побачила похилу хатинку. Радість і хвилювання охопили жінку. 

Скільки раз собі казала - лаяла вона сама себе- Зайди до старого , Зайди до старого 

-Що ти там бурчиш ? - запитав Георг 

 Марина лише відмахнулася, постукавши у двері. Двері починилися. Жінка напружилася як струна. Діставши пістолет , вона обережно зайшла в середину. 

 Тиша , холод і сирість супроводжували кожен крок . В забитому якимось мотлохом приміщенні, вона перечепилася через якесь ганчір'я підіймаючи хмару пилу. 

-Хто тут?

 Марина видихнула з полегшенням, почувши рідний голос. 

-Федір це я.

-Марина!!!- закричав старий , підскакуючи з ліжка. 

 Запаливши свічку старий підійшов. Лахмідтя зносилося , сивина зовсім обілила голову. 

-Марина! Не вірю своїм очам!- старий кинувся в обійми- Дівчинка моя. Давно ж я тебе не бачив.

 Мимолітний докір уколов саму душу. 

-Та я це…того…- гарячково намагалася виправдатися вона. 

-Доброго, добре. Це доля всіх батьків - старий злодій печально зітхнув - В знаєш Марина- він простягнув своїй учениці її гаманець. - Вчив тебе , вчив . В все мимо каси. 

-Ну…- вона в заміні віддала учителю його кишеньковий револьвер. 

-Добре доню - старий посміхнувся , своєю хитренькою посмішкою . - Я запалю більше вогню.