Марина дивилася на себе в дзеркало. Вишукана білосніжна сукня , підкреслювала стрункий стан , мережевий капелюшок на голові ,прикраси ,в дзеркало впадали дорогий номер готелю.
Вона залишилася задоволена своїм новим образом. Вітряна кокетка , яка прибула в місто в пошуках розваг.
Спустившись сходами до ресторану , вона замовила собі чашку кави , і почала читати газету. Нічого над нового не було.
Поляки , знову хотіли переглянути межі свого анклаву у Львові. Також їх не влаштовував кордон між українськими та польськими землями. Угорці виступали проти нової політики короля Карла l, не визнаючи права на автономії народів Австро- Угорщини. Сили Антанти планують ввести свій контингент в державі, без наміру втручатися у внутрішні справи держави.
Вона тільки перейшла до розділу “ближче зарубіжжя” , де коївся справжній жах, як почула:
-Пані сумує?
Марина підняла голову, аби відігнати непроханого залицяльника , але стрепенулася. Перед нею стояв той самий бородатий , який так невдало грав “стерв'ятника”.
-Я вас не запрошувала.
-Ну в я вже сів.
Нахабно підсунув бокал шампанського чоловік , пригубивши свого. Покликав жестом офіціанта , який виріс як з під землі.
-Покличте мого друга , з п'ятсот п'ятого номера. Скажіть що це терміново.
-Тобто у двох будете?
-У пані Рози в закладі, ви були більш зговірливою.