Розділ 6

Щойно добираюся до будинку, як відразу хапаюся за телефон.

- Валю, прикинь, мені Дмитро пропозицію зробив!

- Судячи з твого задоволеного вереску, ти погодилася?

- Ну звичайно! Вважаєш, варто було його помучити? А що як він би передумав? У мене термін уже майже три місяці – куди далі зволікати?

- Все правильно. Він і так надто довго думав. І якщо дозрів, то треба брати бика за роги.

- Угу. Цікаво, що про це думають його батьки. Маю сумнів, що він хоч один свій крок не узгоджує з ними.

Це питання свердлить голову з того моменту, як Дмитро покликав мене заміж, але спитати у нього прямо я не ризикнула.

- Так зрозуміло, що. Його ж тато поперся в політику! Хіба не знаєш?

- Ой, ні, я від цього нескінченно далека.

- Я взагалі теж, але бачила його по телеку. Штовхав гарну пафосну промову про сімейні цінності та бла-бла-бла. А тепер уяви, що в розпал передвиборчої кампанії раптом випливе, що його синок покинув вагітну дівчину. І як це в'яжеться із казками, якими він годує виборців? Тож, поки він дереться на політичний олімп, ти можеш урвати собі шматочок щастя. І хто знає, як воно далі складеться? Дмитро, за всіх своїх недоліків, тебе кохає. Станеш частиною їхньої родини, дитинку народиш – може, і приймуть тебе, нормально будете жити. Тільки моя тобі порада: з першого дня йдіть від батьків. Хоч квартиру винаймайте, але живіть окремо.

До останнього не вірю у своє щастя. Навіть коли віддаємо у РАГСі заяву та, узгодивши дату та час, виходимо на вулицю.

- Ну що, моя тепер уже офіційна наречена, до університету повертаємось чи поїдемо до мене?

- У нас англійська. Якщо прогуляємо, треба буде потім йти на відпрацювання.

Мене це зовсім не влаштовує, бо щодня після занять я їду на роботу, і часу відпрацьовувати немає. Але я так скучила за Дмитром, що погоджуюсь, а потім навіть запізнююся за посилкою і залишаюся через це без чайових.

Літаю, як на крилах. Навіть тривалий токсикоз практично відступає перед моїм щастям. Мама ставиться до передвесільної метушні насторожено, тим більше що всією організацією та фінансуванням займається моя майбутня свекруха.

Увечері після роботи прямую до Дмитра додому. Сьогодні його батьки запросили мене на вечерю для обговорення якихось весільних нюансів. Ми з його мамою не бачилися з того злощасного дня, коли вона приходила до мене. І хоча Дмитро запевняє, що вона рада нашому рішенню одружитися і готова прийняти мене в сім'ю з розкритими обіймами, чомусь здається, що все це нещиро. Якби не було передвиборчої кампанії її чоловіка, вона б мене і на поріг не пустила.

Перш ніж вийти з машини, чепурюся. Хочеться справити враження і показати, що мені вдається успішно поєднувати вагітність, навчання, роботу і при цьому не виглядати, як лахудра.

Ельвіра Аркадіївна під час зустрічі зображає посмішку, але напружені нитки губ видають її справжні емоції. Мені навіть трохи шкода цю жінку. Адже вона впевнена, що я її синові – не пара. А тепер заради політичної кар'єри чоловіка вона фактично змушена пожертвувати уявним щастям сина, і він має одружитися з Попелюшкою, яка обманним шляхом залетіла від нього. Втім, дякую, що не женуть робити тест на батьківство – з них станеться.

Дмитро від цих міркувань відмахується, запевняючи, що і без виборів дотиснув би своїх батьків, щоб зрештою вони схвалили наш шлюб. Але не виключаю, що він просто намагається пустити мені пилюку в очі й підвищити свою значущість. Який же все-таки він ще малий!

Вечеря проходить на вигляд доброзичливо, але напругу в повітрі можна різати ножем. Мені тут некомфортно. Може, якби Валя не розповіла про передвиборчі понти, я б думала, що вони щиро погодилися на наш шлюб і збираються згодом змиритися з моєю присутністю в їхній родині. Але оскільки я знаю про справжні мотиви, дивитися на нещирі обличчя та фальшиві посмішки свекрів мені важко. Один Дмитро здається розслабленим та задоволеним, і це дає мені сили відсидіти до кінця. Як не крути, а заміж я виходжу за нього, а не за його батьків.

Дві години пролітають швидко. На вулиці темно, настав час їхати додому. Хоча пробки вже розсмокталися, до мого будинку не менше сорока хвилин. Чемно прощаюся. Ми з Ельвірою Аркадіївною зображаємо навіть якусь подобу обіймів. Не залишає відчуття, що за рогом десь ховається фоторепортер, який знімає те, що відбувається.

Почуваюся недобре – надто довгий і насичений сьогодні день, втомилася, хочу прилягти й не ворушитися. А краще – завалитися спати до ранку. Але мені ще готуватись до контрольної на завтра. Злегка паморочиться в голові та нудить, це мій нормальний вагітний стан.

Говорю про це Дмитру, у глибині душі сподіваючись, що він запропонує відвезти мене додому або викличе таксі. Але він мовчить. Поглядає на годинник – незабаром починається футбольний матч, а вони з друзями домовилися його дивитися разом у спортивному барі. Згадую, скільки грошей у мене є в гаманці, і розумію, що розрахуватись за лічильником не зможу.

Вперше невпевнено сідаю за кермо. У сидячому положенні голова трохи відпускає, я заспокоююсь і набираю швидкість.

Проїхавши приблизно половину шляху, відчуваю, що стає зовсім недобре. Цей стан мені знайомий, і я вмію ним керувати. Іноді навіть здається, що зараз знепритомнію. Але дивлюся прямо перед собою і дихаю, навантажуючи голову якимись обчисленнями, щоб не вимкнутись. Скидаю швидкість нижче за дозволену. Нехай мені сигналять ззаду. Я їду в правій смузі, ліва вільна для обгону, машин мало.