Помста мільярдеру

ПРОЛОГ. Зустріч з мільярдером, якому я збираюсь помститись.

Я вийшла з машини і подивилась на будинок, адреса якого була вказана в оголошенні. Він вражав своїми розмірами. Завжди дивувалася, нащо людям такі палаци, можливо, цим вони компенсують якісь свої дитячі комплекси. 

Про власника цього будинку я отримала детальну інформацію, знала і про його складне дитинство, і про те, як він розбагатів, і про смерть дружини. Якраз до речі підвернулося оголошення про те, що він шукає няню для своєї п'ятирічної доньки. 

Мені було нескладно здобути всі необхідні документи та рекомендації від нібито попередніх роботодавців. Я навіть змінила прізвище і отримала нові документи, щоб мене не могли пробити в базі даних. І от я тут. 

Не хвилювалася, тому що моя робота навчила мене завжди бути зосередженою і не показувати емоцій. Але глибоко в душі відчувала якийсь неспокій. Може через те, що насправді я ніколи раніше близько не контактувала з маленькими дітьми. У мене не було братів, сестер, племінників, не кажучи вже про власних нащадків. Чесно кажучи, я ніколи не збиралася їх заводити в майбутньому. Але зрештою, хіба це так важко — приглядати за дитиною, якій п’ять років? Я сама в такому віці вже була досить самостійною, навіть в дитсадок сама ходила, правда, він був близько від нашого будинку, і все-таки…

Одним словом, якось впораюся. Я зачинила машину, підійшла до хвіртки і натиснула на кнопку дзвінка. 

Хвіртка автоматично відчинилась, а до мене вийшло двоє кремезни охоронців років по тридцять. 

— Добрий день, — привітався один з них. — Покажіть будь ласка ваш паспорт і ще ми маємо вас обшукати в цілях безпеки, вас мали попередити. 

Я простягнула їм свій паспорт. Один з них оглядав паспорт, а інший попросив мене підняти руки вгору. Я зробила, як він сказав, і він почав швидко обшукувати мене.

— Тут все чисто, — сказав він врешті-решт.

— Паспорт теж справжній, принаймні, на перший погляд. І прізвище та імʼя збігаються, — сказав другий і подивився на мене. — Ми проведемо вас до дверей.

Як тільки ми підійшли ближче, двері відчинилися, і я побачила чоловіка років сорока в формі швейцара чи когось подібного:

— Добрий ранок, Маріє Володимирівно. Богдан Михайлович і Катя вже чекають на вас, — сказав він, пропускаючи мене всередину і зачиняючи за мною двері. — Давайте допоможу вам зняти верхній одяг. 

— Дякую, — я сама зняла пальто і віддала йому. 

— Поки будемо йти, я можу трохи розповісти вам про Богдана Михайловича і Катрусю. Хочеться, щоб нарешті вони знайшли підходящу няню, бо останні три не пробули з нею і тижня. Дитині не дуже корисні такі часті зміни…

— А чому попередні няні пішли? — запитала я. — Можливо, ця інформація допоможе мені не робити помилок? 

— Катруся… Вона дуже активна, — сказав він, коли ми підійшли до сходів на другий поверх. — А ще негативно налаштована. Вона хоче, щоб з нею залишався батько і саме тому доводить всіх нянь, ну,  принаймні я думаю саме так. Певно, їй самотньо, коли він йде на роботу.

— Зрозуміло, — кивнула я. — Мабуть, дівчинка пережила сильний стрес пов’язаний зі смертю матері…

— Так, думаю, так воно і є, — ми піднялись на другий поверх і стали перед одними з дверей. — Богдан Михайлович разом із Катею зараз там. Проходьте, вони очікують на вас. 

Я відчинила двері і переступила поріг кімнати. Побачила, що за робочим столом сидів Богдан Самойленко, я його одразу впізнала. Суворий, насуплений, він намагався читати якісь документи, але при цьому в нього на руках сиділа і грала на телефоні в якусь гру. Я зрозуміла, що вона грає за характерними звуками з телефону, які лунали всім кабінетом.

— Добрий день, — привіталась я.

— Катю, вимкни, — сказав він, відриваючись від паперів, а потім подивившись на мене. — Добрий день, Маріє?

Виглядав насупленим, втомленим і незадоволеним, хоча при цьому все одно був дуже привабливим і харизматичним. Не дивно, що цей тип завжди користувався великою популярністю у жінок. Принаймні я не раз чула від своєї подруги, який він чарівний. 

— Так, я Марія Кирилюк і хочу працювати у вас нянею, — сказала я, привітно усміхаючись. 

— Ти мені не подобаєшся, — одразу заявила Катя, насупившись прямо як її батько. 

— Катю, ти ведеш себе неввічливо, — він зітхнув, а потім знов подивився на мене. — Ну, певно, вам вже повідомили, що в нас няні не затримуються надовго. Але якщо впораєтесь з Катею, будете заробляти дуже хороші гроші.

— А ти мені подобаєшся, — сказала я Каті. — В яку гру граєш? Може, навчиш і мене? 

— Вам всім потрібні гроші мого тата, — вона недовірливо подивилась на мене. — Він на тобі не одружиться! 

— Катю, припини, — Богдан встав з крісла прямо з Катею на руках, а потім поставив її на підлогу. — Ти памʼятаєш, мені треба працювати. Няня просто посидить з тобою, поки я працюватиму.

— Так,  — сказала я, все ще дивлячись на дівчинку. — Я, як і інші люди, працюю заради грошей, але щоб їх заробити, не обов'язково з кимось одружуватися. Можна просто гратися з дітьми, такими як ти. 

— Попередня няня хотіла одружитись на татові! Вона так казала по телефону! — вперто сказала Катя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше