Глава 18. Добра з тебе вийшла подруга і акторка...

Коли заняття закінчилося, з кабінету стали виходити діти, а Катя щось затримувались. Я подумала що може вона розмовляє з викладачем, але коли зазирнула досередини, побачила, що він там один. 

— А де Катя? — запитала я. 

— А хіба вона не з вами? — стурбовано перепитав він. — Вона була з усіма в роздягальні… Точно йшла туди.

— Ні, я стояла під дверима, коли почали виходити діти, і її не було. Може, тут є якийсь інший вихід?

Я все ще не дуже переживала, думала, може Катя вийшла через інші двері, вона завжди була допитливою. Хшгриюпв 

— Такого не може бути… Вони всі завжди йдуть разом, — продовжив він. — Інший вихід… Ну, в сусідню залу є, бо там пожежна драбина. 

— Може, вона там? — я озирнулася.  — Дімо, йди сюди! 

До кабінету зазирнув наш охоронець. 

— Що сталось? Де Катя? — запитав він.

— Вона зникла, — сказала я. — Через основний хід точно не виходила, але тут ще є двері до сусідньої зали…

— Ходімо, — сказав він і ми швидко рушили до сусідньої зали.

Вона була порожня, але ми побачили, що двері на пожежну драбину відчинялись, бо були відліплені захисні плівки, які наліпили для того, щоб через пожежний вихід дітей не продувало. 

Діма одразу пішов туди, відчинив двері і побіг сходами вниз, я рушила за ним. Але коли ми спустились, то там нікого не було.

Діма озирнувся і сказав:

— Тут стояла машина, зовсім нещодавно, — він вказав на воду на асфальті. — Проблеми з кондиціонером, стара якась модель, яка не привертає уваги. Треба дзвонити шефу…

Я відразу дістала мобільний і набрала Богдана. Мені було страшно, мабуть,  уперше за багато років. 

Хоча до того я потрапляла в багато небезпечних ситуацій, але тоді небезпека загрожувала мені, і я знала, що тільки від мене все залежить. А зараз я розуміла, що допустила помилку, і якщо Богдан мені не пробачить, то я його зрозумію. Я не оглянула  приміщення перед початком занять, не подбала, щоб другі двері були замкнені і ніхто не міг через них увійти…

Але може хтось із дітей бачив злочинця? Чи люди, які були в цей час на вулиці? Треба було викликати поліцію, щоб вона всіх опитала, але перш за все я мала зізнатися Богдану в тому, що сталося…

Коли почула його голос, як він весело каже щось про те, що вже виїжджає і що купить торт, мені стало зовсім недобре на душі. 

Я ледве видавила з себе кілька слів: 

— Богдане, Катю викрали… Приїзди скоріше…

— Як? Де ти? На тих заняттях? — схвильовано запитав він.

— Так, схоже, хтось зайшов через інший вихід, і її вивели пожежною драбиною…

— Я вже їду, візьму своїх людей, виклич того детектива, ніякої поліції, викрадач може взбіситись, якщо ми її викличемо. Чи… Як ти думаєш? Я не знаю, що робити… — розгублено сказав Богдан і я чула, що він вже сів у машину і їхав. 

— Я думаю, поліція може дати кращі результати в пошуках, бо щоб опитати свідків, їхня форма діє ефективніше. З якоюсь сторонньою людиною очевидці можуть не захотіти спілкуватися…

— Добре, викликай, я скоро буду, — коротко погодився він і скинув виклик.

Я швидко набрала свого напарника і пояснила йому ситуацію. 

— Вибач, що я не говорила раніше де я і чим займаюсь — сказала я. — Але от ситуація вийшла з-під мого контролю, потрібна допомога, бо під загрозою життя дитини… 

— Ми зараз приїдемо, — коротко сказав він. — Залишайся на місці злочину…

***

— Костю, треба опитати дітей, які були на занятті, у викладача мають бути телефони батьків, набери їх, — звернулася я до одного з поліцейських. — А ти, Ігоре, перевір записи на камерах спостереження, мабуть, потрібно зв'язатися з директором будинку творчості, щоб він дав доступ…

— Так, майоре, все буде, — сказав Костя.

— Вже роблю, — відповів Ігор.

Обидва мало не побігли туди, куди я їх відправила, і в цей момент я помітила, що буквально в пʼяти метрах від нас стояла машина Богдана і він сам. Він уважно дивився на мене, підтиснувши губи і схрестивши руки на грудях, і тільки коли інші поліцейські розійшлись з завданнями, підійшов до мене і зазирнув мені в очі, нічого не кажучи. Просто дивився.

— Ми обов'язково знайдемо її, — я торкнулася його руки. 

— Я знав, що це погана ідея, — він відсахнувся від мене. — А ти… Ти ще й обманювала мене… Я відчував, що ти щось приховуєш, давав тобі шанс розповісти, сам вперто не ліз… Не торкайся мене. 

— Богдане, так, це моя вина, вибач, будь ласка… Все буде добре, ось побачиш, ми задіяли справжніх професіоналів. 

— Якщо з Катею щось станеться, я ніколи тобі не пробачу, — серйозно сказав він, а потім дістав з кишені мобільний. — Я підніму все місто, але знайду її…

БОГДАН

Я дійсно підняв все місто, а Маша тим часом продовжувала керувати копами. Всі охоронні агенції і приватні компанії детективного напрямку займались пошуком Каті. Я не дивився на Машу і не розмовляв з нею, вирішив повністю зосередитись на пошуку Каті, але ось через вісім годин після її зникнення, Маша підійшла до мене і сказала: