Глава 17. Бомба, вибух, янгол-охоронець і викрадення.

Наступного дня Богдан запропонував після роботи повезти нас із Катею до ресторану. Він сказав, що вже треба вибирати ресторан для майбутнього весілля і ми маємо “протестувати” кілька закладів. 

— А я думала, що весілля буде в твоєму клубі, — сказала Катя. 

— Ну, це не надто хороша ідея, — Богдан усміхнувся, погладивши малу по голові. — Все ж, я думав, що це буде родинне свято. До речі, Машо, — він подивився на мене. — Я так і не познайомився ані з твоїми батьками, ані друзями… Я б хотів попросити в твого батька твоєї руки.

— Треба буде вас познайомити, — сказала я. 

Але в голові одразу закрутилася думки про те, що буде, коли Богдан дізнається, де я працюю і хто мої друзі… Я збиралася сказати йому правду, але відкладала це з дня на день. А скоро вже не буде куди відкладати…

Коли я прийшла працювати до нього, то думала, що це буде тимчасова робота, і як тільки я дізнаюся те, що планувала, я звільнюся й повернуся назад до своєї служби в поліції. Звідки мені було тоді знати, що життя зіграє зі мною жарт, і я закохаюся в Богдана, а він у мене? 

— Коли познайомиш? З батьками, — він зазирнув мені в очі. — Я, правда, трохи хвилююсь, але все ж сподіваюсь, я їм сподобаюсь.

— У них зараз поїздка за кордон, — сказала я перше, що спало на думку. — Коли вони повернуться в Україну, відразу поїдемо до них у гості і ви познайомитесь…

— А чим вони займаються? Ти розповідала їм про мене? — запитав він. 

— Ще не встигла, — знічено сказала я. — Але якраз збиралася це зробити. Вони займаються бізнесом, ну, не дуже великим, у них туристична фірма в моєму рідному місті. 

— Зрозуміло, — він кивнув. — Коли вони приїдуть? Треба запланувати зустріч.

— Десь за пару тижнів, — я подумала, що за такий час уже встигну все владнати. 

— А я думав, що ми за пару тижнів вже одружимось, — Богдан обійняв мене і зазирнув мені в очі.

— Можливо, я вмовлю їх повернутися раніше, — усміхнулась я. — Адже не щодня донька виходить заміж…

— Домовились, — він коротко чмокнув мене в губи. — Подзвони їм. А поки що поїхали додому.

— А твої батьки люблять дітей? — запитала Катя, торкаючись моєї долоні. 

— Так, — сказала я. — Думаю, ти їм сподобаєшся. Тим більше, що я завжди говорила, що не хочу мати дітей, і це їх страшенно засмучувало. 

— Що ти за няня така, що не хотіла дітей? — Катя раптом засміялась.

— Мені на роботі вистачало дітей, — теж усміхнулася я. 

— Більше тобі не треба буде працювати, ну, хоча ти будеш робити десь те ж саме? — запитав Богдан,також усміхаючись.

 — Так, тепер тобі не доведеться платити мені зарплатню, — сказала я. — Тобі пощастило!

— Поїхали додому, на вулиці прохолодно, — Богдан клацнув на електронний ключ і підійшов до дверцят, відчинив задні і туди сіла Катя.

— Машо, сядь зі мною сьогодні! — сказала вона мені.

— Добре, — кивнула я і теж сіла на заднє сидіння. 

Богдан зачинив за нами дверцята і сів за кермо, а вже за пару хвилин ми спокійно їхали до міста, бо ж ресторан, який ми сьогодні дивились, був заміський. 

Машин на дорозі майже не було, але коли ми вʼїхали до міста, я почула звук мотору мотоцикліста.

Саме в цю мить Богдан зупинився на світлофорі і за секунду біля нас став і мотоцикліст. 

Він щось шукав в своїй сумці а потім несподівано приліпив це щось на нашу машину і рвонув геть.

— Якого біса?! — насупився Богдан. — Що там? Реклама?

Але я почула, як щось почало пілікати прямо на дверцятах. Далі діяла на автоматі.

— Швидко, гальмуй і вистрибуй! — сказала ці слова, взяла Катю на руки і щойно Богдан вдарив по гальмах, вистрибнула разом із малою, обіймаючи її так, щоб вона впала на мене.

Богдан також вистрибнув, а ще за мить машина вибухнула буквально в десяти метрах від нас. Я прикрила Катю від вибухової хвилі, почула тільки як відразу повітря стало гарячим, а потім, розплющивши очі, побачила, що Богдан сидить неподалік нас і з полегшенням видихнула. Дуже боялася, що з ним могло щось трапитись. 

— Що це було? — Катя, здається, навіть злякатися не встигла, так швидко усе сталося. 

— Вже все добре, — сказала я. 

— Ти врятувала наші життя, — нарешті сказав Богдан, підібравшись ближче до нас і обійнявши. 

— Мабуть, це знову той твій ворог дав про себе знати, — зітхнула я. 

БОГДАН

— Може, вам все ж варто поїхати звідси? — я зазирнув Маші в очі. — Ви маєте бути в безпеці…

Я, здається, ще ніколи не був такий розгублений і переляканий, як сьогодні. Хоча ні, був. Я раз вже втратив кохану жінку… Але сьогодні в небезпеці були одразу дві найдорожчі мені людини.

— Ми скоро знайдемо його, — вона торкнулася моєї руки. — Макс — справжній профі. 

— Хай шукає, а ви поїдьте, — я переплів наші пальці, а вільною рукою пригорнув Катю. — Катю, ти ж будеш слухатись Машу? Якщо ви поїдете, наприклад, кудись в гори…