Глава 14. Оце так поворот

— А скільки їх усього зникло з твоїх клубів? — запитала я. 

— Ми не розглядали це в такій ретроспективі, — замислено сказав Богдан. — У нас в клубах сильна текучка кадрів, дівчата не працюють у нас довго, всі по парі років максимум, а буває, що й всього по півроку. Багато хто зникає без попередження, коли підкопить грошей.

— Ну, про двох тобі говорили, що вони зникли? І одну хотіли викрасти при тобі, щось таке ти згадував? 

— Так, — він кивнув. — Щось таке. Виходить, троє. І ще ця… З фото. Схоже, вона теж з моїх. 

— А ще, може, є такі, в яких не було друзів чи родичів, і яких ніхто не шукає, — зітхнула я. 

— Я потурбуюсь про безпеку, принаймні, зроблю те, що можу, — пообіцяв Богдан. — Буду їх розвозити… Хоча, не знаю, наскільки це допоможе. 

— Я чула, є спеціальні програми, які можна встановити на телефон, і коли жінка буде в небезпеці, вона натисне кнопку, і можна буде відстежити її геолокацію. 

— Цікаво, треба буде встановити таке всім дівчатам. І щоб як мінімум наші охоронці завжди отримували сповіщення, якщо дівчата в клубі. А якщо не в клубі, то тоді вже якесь охоронне агентство? — він подивився на мене. — Звідки ти знаєш про такі специфічні речі?

— Читала в інтернеті. В мене була подруга, яка теж працювала в ескорті, і я переживала за її безпеку, — сказала я. 

— Подруга? Сподіваюсь, вона не працювала на мене? — уточнив Богдан.

— Ні, вона працювала в іншому місці, — я відчувала незадоволення, що трохи видала власну зацікавленість у цій справі. Але для мене було важливішим запобігти наступним трагедіям. 

— Зрозуміло, — Богдан кивнув. — Машо, — він взяв мене за руку і знов зазирнув в очі. — Ти ж не обманюєш мене?

— Я дійсно хочу, щоб цього зловмисника впіймали, — сказала я. — Думаю, це і в твоїх інтересах, адже якщо пройдуть чутки, що в клубах діє маніяк, люди будуть боятися туди ходити…

— Ти прийшла сюди працювати через подругу? — запитав він прямо.

— Скажімо так, у мене було кілька варіантів для працевлаштування, — відповіла я.  — Тому я прийшла до тебе випадково. Але вже потім, коли дізналася про ці зникнення, згадала про свою подругу, через це ця справа так зачепила мене за живе. 

— Дай мені її дані, я пошукаю її, — запропонував Богдан. — Ти питала в того детектива, Макса? Але якщо вона не працювала у мене і все одно зникла, а з моїх клубів зникло декілька дівчат, то виходить це дійсно маньяк, а не хтось, хто хоче нашкодити конкретно мені.

 — Так, Макс теж такої думки, — кивнула я. — Що замахи на тебе і викрадення дівчат — це може бути справою рук різних людей.  Просто вони співпали в часі. 

— Навіть не знаю, чи це добре, чи погано, — він зітхнув. — Якби це була одна людина, то певно її було б легше знайти. А так виходить що в мене цілих дві серйозних проблеми, а не одна.

 — Виходить, що так, — я теж зітхнула.

Цієї миті двері відчинилися, і до кімнати забігла Катя, тримаючи в руках свій малюнок квітів. 

— Дивись, тату, я підписала його “Маші”,  — вигукнула вона. 

— Класно, — він погладив Катю по голові. — Ти вже так добре малюєш, мені дуже подобається. 

— Мені теж сподобався твій подарунок, — усміхнулась я дівчинці. 

— Всі діти підписували малюнки мамі, а в мене немає мами, — сумно сказала вона. 

— Зато в тебе є я, — Богдан обійняв її і глянув на мене. — І Маша. 

— Так, — я теж обійняла її. — Нам добре всім разом, правда? 

Вона кивнула, а потім подивилася спершу на Богдана, потім на мене: 

— Ви одружитесь? 

— Ну, ми ще це не обговорювали, — обережно відповів Богдан. — Але я кохаю Машу і, певно, хотів би, щоб ми всі стали родиною. Точніше, я вже відчуваю нас родиною. Не думав, що це станеться так швидко, — він поглянув на мене. — Машо, я дійсно кохаю тебе, ти вийдеш за мене? Може, трохи пізніше, коли будеш готова. Ну і пропозицію певно треба було б зробити якось адекватніше… — він усміхнувся.

— Трохи несподівано, — я поглянула на нього, але тут же сама усміхнулась. — Але, звісно, я згодна. Я хотіла б стати твоєю дружиною…

БОГДАН

— То тепер ти точно нікуди не підеш? — Катя підійшла ближче до нас і подивилась на Машу. 

— Так, я нікуди не піду, — вона усміхнулась і погладила малу по голові. 

— Я б і не відпустив, — я обійняв їх обох. — Я вас дуже люблю, хочу, щоб ми завжди були разом, як зараз. 

— Я теж вас обох дуже люблю, — мені здалося, що Маша на цих словах виглядала трохи засмученою. 

— Це головне, — я чмокнув їх обох в щоки. — Значить, все у нас буде добре…

***

Коли Маша вклала малу спати, я буквально підкараулив її під дитячою, взяв за руку і сказав:

— Ти хоч розмір для обручки мені скажи, — я усміхнувся. — Я все ще дуже мало знаю про тебе… Але хочу дізнатись.

— Я й сама не знаю, який у мене розмір, — вона знизала плечима. — Ти ж бачиш, у мене на руках жодної обручки…

— Тоді поїдемо разом до ювелірного магазину, і Катю візьмемо, — я засміявся. — Все в нас не як у інших, певно, дійсно не про такі заручини мріють дівчата…