Глава 13. Таємна зустріч і ненависть до копів.

За сніданком Катя була дуже веселою, бо цього дня ми з нею вдруге мали їхати на заняття. 

— Тобі подобається вчитель? — запитала я. 

— Так, дуже, він сказав, що навчить нас малювати аніме, — відповіла Катя. 

— То ти вже не хочеш бути снайпером? — усміхнувся Богдан. — Будеш аніматором?

— Я буду художником, а у вільний час снайпером, — знайшла вихід вона. — Одне другому не заважає. 

— Розумно, — усміхнулась я. 

— І на карате хочу, — вона подивилася на батька. 

—Художниця-снайперка-каратистка, — він засміявся. — Навіть страшно подумати, що з цього буде твоєю основною професією. Твій хлопець, певно, буде тебе боятись.

— Може, він буде поліцейським, — сказала вона. — Буде теж снайпером і каратистом. Ми будемо вдвох ловити злочинців. 

— Але поки що треба вчитися, — сказала я. — А як усьому навчишся, то може, й справді, будеш цим займатися. 

— Ну добре, буду вчитися, — погодилась Катя. — Тату, а коли я стану снайпером, я буду тебе захищати.

— Сподіваюсь, що скоро це не знадобиться. Ми розберемось з тим, хто робить це все, і тоді будемо жити спокійно, — Богдан усміхнувся. — Добре, мені вже час на роботу, — він встав з-за столу, підійшов до Каті, обійняв її і поцілував. — Поводься чемно, добре?

— Обіцяю, — вона труснула своїм кучерявим волоссям. 

— Тоді до вечора, — він відпустив малу і підійшов до мене, коротко чмокнув в губи і пішов з кухні.

***

На заняття ми мали йти о другій годині пополудні. Але до того у мене була ще одна справа, яку було треба вирішити. 

Я дала Каті розмальовку і олівці, а сама, сказавши, що зараз повернусь, пішла до своєї кімнати. 

Там узяла телефон, знайшла в контактах потрібний номер і набрала його. 

— Яно, добрий день, — привіталась я, коли дівчина відповіла на виклик. — Це Маша, пам’ятаєте, з клубу?

— Так, пам’ятаю, добрий день, — відповіла вона. 

— Чи було б вам зручно під’їхати сьогодні о другій годині до Центру дитячої творчості? Просто мені складно кудись вибратися, я увесь час з дитиною…

— Так, я приїду, тільки пришліть точну адресу, — сказала дівчина. 

— Добре, зараз скину локацію. В мене буде вільних хвилин сорок, думаю, ми про все зможемо поговорити, — сказала я. 

— Тоді так і зробимо, до зустрічі…

***

— Все, йди на заняття, я почекаю тут, в коридорі,  — сказала я Каті. 

— Добре, — вона кивнула. — Ти ж нікуди не підеш?

— Звичайно, ні, я буду увесь час тут. І Діма, наш охоронець, також чекатиме тут, біля дверей. Так що ти в повній безпеці. 

— Тоді зустрінемось після заняття, — вона обійняла мене. 

Дочекавшись, коли за Катею зачиняться двері, я сказала Дімі:

— Відійду ненадовго на перший поверх, тут моя подруга теж привела дитину на заняття, ти ж простежиш за входом? 

— Добре, — він кивнув. 

— Якщо що, набереш мене, і я зразу піднімусь…

— Домовились…

Я швиденько спустилася по сходах і відразу побачила Яну. Вона стояла біля дверей, крутячи головою навсібіч.

— Машо, привіт, — сказала вона, помітивши мене.

— Привіт, давай присядемо десь тут, де небагато людей, — я побачила в кінці коридору вільні крісла і ми пройшли туди. 

— Розкажи, будь ласка, детальніше, коли зникла твоя подруга і за яких обставин, — попросила я її. 

 — Це сталося два тижні тому? Чи раніше?  Вона просто зникла, на звʼязок не виходила… Менеджер нашого клубу казав мені, що вони будуть її шукати, але я не знаю, чи роблять вони з керівництвом хочч щось…

— А коли ви її бачили востаннє? Вона нічого не говорила, що за нею стежать або ще щось подібне? 

— Ні, не пам’ятаю такого, вона поводилась майже так, як зазвичай… Хоча, я помітила, що її настрій був гіршим, — замислено сказала вона.

— А в неї був хлопець, теперішній чи колишній? 

— З нашою професією… — вона запнулась. — У нас не може бути серйозних стосунків… 

— Але Богдан говорив, що деякі дівчата вирішують ніби почати життя спочатку, займаються бізнесом чи знаходять собі… — я заткнулася, бо Богдан сказав “папіків”, а це звучало якось зневажливо. — Знаходять чоловіків…

— Так, — вона кивнула. — Але то вже якщо пощастить. На бізнес треба гроші, а чоловік… Мало хто погодиться на серйозні стосунки з ескортницею, навіть якщо вона пообіцяє кинути ескорт. 

— Отже, в неї не було якихось таких планів, — я зітхнула. — А документи, телефон? Вона забрала їх з собою? 

— Вона все залишила, тепер все у начальства…  

— А ви кудись зверталися щодо її зникнення? До поліції чи приватного детектива? 

— Так, до детектива, — вона кивнула. — Але її не знайшли…