Глава 12. Підключаємо до справи ще декого.

Мені не сподобався вираз його обличчя. Невже Богдан щось запідозрив? А раптом та дівчина доклала йому, що  я хотіла з нею поговорити? 

— Які секрети? — запитала я спокійно. — Про що ти?

— Просто інколи в мене таке враження, що ти щось приховуєш, — він поцілував мене в скроню. 

— Це ти просто перенервував, — сказала я. — Мабуть, не треба було мені проситися до цього клубу…

— Ну, головне, що ти в порядку, Машо, — він зазирнув мені в очі. — Ти дуже важлива для мене і для Каті, я хочу, щоб ти була в безпеці.

— Все буде в порядку,  — сказала я. — А ти не пробував звернутися до приватного детектива, щоб вияснити, хто за всім цим стоїть? 

— Ні, — він похитав головою. — Моя охорона колись зверталась, але я сам не надто довіряю таким людям, тож вони отримували небагато інформації. Хоча, може саме через це і не було особливого результату.

— В мене є один знайомий детектив, який дуже добре себе зарекомендував, — сказала я. — І точно від нього жодна інформація не піде далі. Правда, його послуги не дуже дешеві, але, гадаю, для тебе це не проблема.

— Ну, ціна мене не хвилює, тільки конфіденційність, — погодився Богдан. — Тоді я особисто звернусь до нього, більше так не має продовжуватись, я не хочу, щоб через мене постраждали ви з Катею.

— Я можу тобі дати його контакти, його звуть Макс Дикий, — сказала я. 

— Окей, тоді так і зробимо, завтра ж поїду до нього, — Богдан чмокнув мене в губи. — А зараз давай спати, кохаю тебе, Машо…

***

Коли Богдан поїхав на роботу, а Катя гралася в своїй кімнаті, я взяла мобільний і набрала номер Макса. 

— Слухаю, — почула знайомий голос. 

— Привіт, це Маша, я знайшла тобі клієнта, — сказала я.

— Цікаво, — його голос звучав заінтриговано. — Хіба поліцейські відправляють постраждалих до приватних детективів?

— От про це й хотіла з тобою поговорити, — усміхнулась я. — Коли він тобі зателефонує і ви зустрінетесь, не кажи, де я насправді працюю. Бо наразі я зовсім не поліцейська. 

— А хто? — запитав Макс. — Ти інтригуєш все більше і більше. Невже пішла кудись під прикриттям?

— Я няня доньки цього чоловіка, — пояснила я.  — Його звуть Богдан Самойленко, думаю, ти чув про нього. 

— Авжеж, чув… Мутний тип, багатій, має клуби. А ти — няня у його дитини? Ти?! — тепер він звучав шокованим. — Ти дитину вже навчила стріляти з пістолета? — він засміявся. — Чи чому ти там її вчиш… 

— Ну, поки що вона збирається записатися на карате, — відповіла я. 

— І той Богдан тебе не розкусив? Ти ж не любила дітей…

— Ой, це довга історія, думаю, колись я тобі її розповім, але зараз у мене обмаль часу… Я влаштувалася сюди, щоб знайти інформацію про мою зниклу подругу, але зрозуміла, що насправді все значно серйозніше, ніж я думала. Без твоєї допомоги не обійдуся. 

— Я, авжеж, допоможу, але… Невже поліція тебе не підтримує в інформаційному плані? Чи в тебе несанкціонована операція? — здогадався він. 

— Скоріше так, ніж ні, — сказала я. — Я взяла поки що відпустку, вирішила, що не варто сюди вирішувати правоохоронців, щоб не відлякати того, хто винний у всій цій катавасії. 

— А сам Богдан як? Ти ж його теж підозрюєш, я правильно зрозумів? — перепитав Макс. — Будь обережна. Багатії часто не знають жалю, якщо він дізнається про твою операцію, то ти можеш бути в небезпеці.

— Ну, він звернеться з власними проблемами, мою ти в розмові не піднімай. У його клубах зникають дівчата, він каже, що веде розслідування, але я сумніваюсь, що там щось дійсно робиться. Але він прийде у зв’язку з замахами на свою особу. Можливо, розслідуючи його запит, ти знайдеш щось, що буде корисним мені, то буду вдячна, якщо поділишся інформацією. Ну, і я в свою чергу розповідатиму тобі про все, що дізналася. 

— В клубах? — перепитав Макс. — Стій, мені приходив такий запит… Приходила дівчина, шукала подругу. Але в неї було не надто багато грошей, ми з Аліною зробили, що могли, але не знайшли ніяких особливих зачіпок. На ті гроші в клуби на розвідку ми, само собою, не пішли. 

— Можливо, я знаю цю дівчину, — замислено сказала я. — Одним словом, будемо працювати разом і ділитися всім, що накопаємо. Як кажуть, одна голова добре, а дві краще. Три ще краще, в тебе ж є помічниця.. 

— Домовились, щойно я щось дізнаюсь, обовʼязково скажу. Ну, і поділюсь тією інформацією, яку повідомить Богдан, — відповів Макс. — Можливо, він тобі не все розповів, ти ж у нього щось типу прислуги виходить…

— Ну, не зовсім, — я вирішила поки що не розповідати про наші “не службові” стосунки. — Скоріше, просто працівниця. Але звісно, мені може бути багато невідомо, бо я працюю не в клубі…

— Ну так, — погодився він і знов ледь стримав сміх. — Няня, я памʼятаю. Бідна дитина… У неї там певно шок. О, стоп, мені дзвонить незнайомий номер, відключаюсь, добре?

— Давай, будемо на зв'язку, — сказала я, завершуючи розмову. 

Тепер, коли до цієї справи підключився ще й Макс, я почувалася більш впевнено. Знала, що він справжній професіонал, і якщо візьметься за щось, то буде викладатися на всі сто…