Глава 11. Все ближче і ближче до справи про зникнення.

Почувши слова цієї дівчини я одразу насторожилась. Це все виглядало так схоже на історію моєї подруги… 

— Ні, поки що ми нічого не дізналися, — Богдан зітхнув. — Але я завтра ж запитаю про прогрес у відповідальних осіб, добре? Поки що йди працювати.

Дівчина якось сумно глянула на нього, кивнула і відійшла до якогось чоловіка, з яким сиділа за столиком.

— А що сталося? — запитала я у Богдана.

— Одна з працівниць зникла, — він насупився. 

— Як зникла? — я вдала здивування. — Не прийшла на роботу?

— Пішла з роботи без сумочки і телефону і більше ніхто її не бачив, — відповів Богдан. — Але не будемо про це, це не найкраща тема для розмови на побаченні.

— Ясно, — я все ж постаралась запам’ятати, де сидить та дівчина. Подумала, що потрібно дещо зробити… Можливо, Богдан на якийсь час відійде, тоді мені вдасться виконати свій план. 

— Не бійся, зі мною тобі ніщо не загрожує, — сказав Богдан, чмокнувши мене в щоку. — Я приглядатиму за тобою, не відпущу з поля зору ані на хвилину. 

— Ти вважаєш мене боягузкою? — я усміхнулась. 

Відчувала досаду, що він не збирається мене залишити на самоті. Але раптом підвернеться якийсь випадок? 

— Ні, просто я люблю тебе, — сказав він, обіймаючи мене за талію. — Хочу, щоб тобі було комфортно.

— Мені комфортно, — я знову усміхнулась. — Що будемо зараз робити? 

— Ходімо випʼємо по фірмовому коктейлю? — він вказав на бар, з якого мені вже точно не буде видно цю дівчину.

— Так, давай, — сказала я. 

А потім побачила, що та дівчина встає з-за столика і йде в бік вбиральні.

Богдан тим часом взяв мене за руку і повів в сторону бару.

— Можна, я на хвилинку сходжу припудрю носик? — запитала я. — А ти поки замов щось. 

— Так, авжеж, — він відпустив мене. — Тільки швидко. Ти з телефоном? Не хочу, щоб хтось пристав до тебе.

— Так, раптом що, я тебе наберу, — я показала телефон. 

— Домовились, — він чмокнув мене в щоку.

Я швидко пішла до вбиральні, і побачила, що та дівчина вже миє руки і збирається виходити. 

— Можна вас на хвилинку? — запитала я, підходячи до неї. 

— Ви дівчина Богдана, — сказала вона. — Не думайте, він мене не цікавить, не треба погрожувати… Я не сплю з босами.

— Я не збираюсь вам погрожувати, просто хочу допомогти знайти вашу подругу. 

— Ви серйозно? — я побачила в її очах надію. — Ніхто не хоче шукати її… Але що ви можете зробити?..

— Спробую дізнатися, що каже поліція, в мене є там знайомі… Але я зараз маю дуже мало часу, може ми колись зустрінемося поза клубом і ви детально все розкажете про обставини її зникнення? 

— Так, давайте завтра ж, я дуже хочу знайти Аню, вона мені як сестра… У мене в Києві більше нікого нема… — вона дістала свій мобільний. — Дасте ваш номер? Я одразу вас наберу і будете мати мій. 

— Так, — я назвала свій номер. — Завтра зранку зідзвонимось? Поки ви не на роботі…

— Добре, — вона кивнула. — Буду чекати на ваш дзвінок…

— Не засмучуйтесь, — сказала я. — Ваша подруга обов’язково знайдеться. 

— Сподіваюсь на це, — вона несподівано схлипнула. — Я мала раніше піти до поліції, може тоді б все було добре… Чому я їх послухала…

В цю мить телефон в моїх руках задзвонив: це був Богдан.

— Алло, я вже йду, — сказала я йому. 

— Добре, чекаю, — сказав він і відбив виклик.

— Спробуйте не видавати зараз свої емоції, — сказала я дівчині. — Цим ви їй не допоможете. Ой, ми не познайомились. Мене звуть Маша. 

— Ви посадите його? Ви поліцейська, правда? — запитала вона. — Я впевнена, це його провина… Інакше він би допоміг!

— Вибачте, я дуже поспішаю, завтра поговоримо, — я кивнула їй і швидко вийшла із вбиральні. 

***

Коли я підійшла до Богдана, то старалася здаватися безтурботною, хоча в голові крутилися різні думки. Чому вона прийняла мене за поліцейську? І невже Богдан дійсно у всьому цьому замішаний? 

— Я трохи затрималася, там було зайнято, — сказала я, сідаючи поряд із ним і беручи до рук коктейль. — Ти, сподіваюся, не встиг дуже засумувати? 

БОГДАН

Я переживав за Машу, вона довго не приходила. До мене вже навіть намагались підійти декілька дівчат, але само собою я їх посилав. Не надто грубо і не надто далеко, але все ж…

Коли мій терпець увірвався я все ж вирішив їй подзвонити. За пару хвилин вона дійсно прийшла, як і обіцяла, і мені трохи полегшало.

— Я трохи затрималася, там було зайнято, — сказала вона, сідаючи поряд  зі мною і беручи до рук коктейль. — Ти, сподіваюся, не встиг дуже засумувати? 

— Чесно кажучи, трохи переживав, — відповів я. — Клуб — не найбезпечніше місце в місті, на жаль. Навіть якщо це мій клуб.