Глава 6. Як вона мене.... Підслухане і не підслухане.

— Цікаво, і які ж в тебе, на твою думку, недоліки? — мені не хотілось завершувати цю розмову, хотілось побути з нею подовше, бо я розумів, що скоріш за все ми навряд знов отак поговоримо найближчим часом. 

— Я не вмію прикидатися, — сказала вона. — Якщо мені щось не подобається, одразу говорю про це. 

— Не вважаю це недоліком. Навпаки, добре, що ти можеш відстоювати свої інтереси. Як я і казав, ти — сильна жінка, в тобі це відчувається, — я все ще дивився їй в очі. 

— Чоловіки не завжди таких люблять, — вона знизала плечима. 

— Не люблять хіба що слабкі чоловіки, — я усміхнувся. — Бояться стати підкаблучниками, чи щось таке.

— Хтозна, — сказала Маша. — Я поки що не зустрічала таких, яких приваблювали б сильні жінки. Тобто вони можуть захоплюватися якоюсь Ларою Крофт в кіно, а в житті завжди вибирають тендітну і наївну білявку. 

— Здається, ти передивилась мелодрам, — я злегка схилив голову на бік, продовжуючи дивитись їй в очі. — Не всі чоловіки однакові.

— Я взагалі не дивлюся мелодрам, — сказала вона. — Тому це висновок лише з життєвого досвіду. 

— Значить, тобі в житті в основному траплялись якісь придурки, — я знизав плечима. — Пробач.

 — Можливо, — вона засміялась. — Знаєш, я помічаю, що подобаюсь в основному якимось дивним типам. 

— О, цікаво-цікаво, наприклад? — я відпив чаю. — Розкажи якийсь випадок. 

 — Ну, наприклад, — вона замислилась на мить. — Одного разу мені освідчився чоловік і запропонував вийти за нього заміж. Він був досить цікавим, хм… але в нього був один великий недолік. 

— Який? — запитав я з цікавістю.

 — Він перед цим убив свою дружину, — вона знизала плечима. — Ото я й кажу, що нормальні чомусь на мене не ведуться. 

Я аж присвиснув. Почути таке точно не очікував…

— Де ж ти його відкопала? — я засміявся. 

 — На роботі, — відповіла вона. 

— Тобто, ти працювала нянею на нього? І хазяйку вбив хазяїн? — тепер мені вже було не до сміху. 

 — Ну, щось типу того. Мені заборонили розповідати подробиці, бо зараз йде слідство. Але він реально мені освідчився. Може, думав, що буду носити йому передачі у в’язницю? 

— Зато тепер мені трохи зрозуміліше, чому ти зовсім не розгубилась при тому нападі на мене, — замислено сказав я. — Хоча… Схоже, тобі не дуже щастить на клієнтів. Тут ти теж вже була в небезпечній ситуації.

 — Мабуть, у мене така карма, — сказала Маша. — Втім, як я вже казала, я людина ризикова і люблю пригоди. Тому коли трапляється щось подібне, це мене не шокує. 

Мені подобалось розмовляти з нею, щось було в ній таке загадкове і цікаве, і цю загадку мені хотілось розгадати. Але не варто поспішати. Може, це був просто миттєвий порив, якщо так, я міг втратити хорошу няню для Каті, а я цього не хотів.

— Певно, нам вже треба лягати, — я зітхнув. 

— Так, було цікаво поговорити з тобою, але завтра буде новий день, не хотілося б увесь час позіхати, — вона усміхнулася, взяла свою чашку і пішла до раковини, щоб сполоснути її. 

 Я теж взяв чашку і підійшов до Маші. Трохи занадто близько, як для цієї ситуації і наших "ділових" стосунків. Відчув легкий аромат чи то парфумів, чи то гелю для душу і шумно видихнув повітря прямо їй в шию. 

Вона повернула голову і подивилася на мене трохи насмішкувато:

— Схоже, ти вже позіхаєш. 

— Схоже, — я кивнув, зазираючи їй в очі і роблячи ще один крок вперед.

Тепер між нами не було і десяти сантиметрів, я обпер руки об раковину, поставивши спочатку чашку, і продовжував дивитись на неї, немов загіпнотизований.

— Боюсь, я забула тобі дещо сказати, — вона раптом облизнула губи. 

— Що саме? — запитав я, в той час як мій погляд сфокусувався на її губах.

— Що в мене є головний принцип — розділяти роботу і особисті стосунки. 

— Це правильно, — я все ж зробив крок назад. — Напевно, правильно.

— Принаймні, я ніколи не пошкодувала про це, — вона поставила чашки на поличку, сполоснувши їх перед цим. — Дякую за приємне чаювання, зараз, мабуть, піду спати. Добраніч. 

— Добраніч, Машо, — сказав я. — Мені теж було приємно поговорити з тобою сьогодні. 

— Я рада, — вона усміхнулась. — Що ти не образився….

МАША

— Не образився, — відповів Богдан, знизавши плечима. — Ходімо нагору? Я теж піду спати.

— Добре, — сказала я.

Все ж відчувала себе не зовсім комфортно. Мені було неприємно, що він викликає в мене неоднозначні емоції. Я б воліла бачити замість нього якогось неприємного мені чоловіка, тоді мені легко було б зробити все те, що я планувала. Але чим довше я з ним спілкувалася, то більше симпатії відчувала до нього. І злилася на саму себе за таку необачну поведінку.

Ми пішли сходами нагору, обоє мовчали, немов раптом уже не знаходили тем для розмови.