Глава 5. Неправильні думки.

Я не збирався погоджуватись на подібне, але чомусь погодився… Я лежав на ліжку і намагався зрозуміти, що вбіса відбувається? Ця Маша так просто завоювала довіру Каті, але ж я не Катя, чому я так легко погодився на це?

Тому що вона врятувала моє життя? Певно, я дійсно довірився їй, хоча це може бути помилкою.

Дивні думки не давали заснути, тож я все ж встав з ліжка і пішов вниз, на кухню, щоб заварити собі якогось чаю чи чогось подібного. Думав, що в мене вже не буде безсоння, але, схоже, помилявся… Може, так повпливав черговий напад? Хоча скоріше не сам напад, а те, що Катя все це бачила і могла постраждати… Знов.

Коли я спустився на перший поверх, то побачив крізь скляні матові двері, що світло на кухні було увімкнене. 

Я пройшов до дверей і відчинив їх, після чого зазирнув всередину і побачив що Маша сиділа за столом і пила чай.

— Невже теж безсоння? — запитав я, проходячи вглиб кухні і беручи собі чашку. — Поділишся чаєм?

 — Звичайно, поділюся, — сказала вона. — Я завжди мало сплю...

Здавалося, хотіла ще щось додати, але передумала. 

— Це не дуже корисно для здоровʼя, — я налив собі чаю і сів навпроти. — Ти красива молода жінка, тож треба нормально спати.

— Ну, у всіх людей свої біоритми, — усміхнулась вона. — От, кажуть, Наполеон спав усього чотири години…

— Напевно, ти маєш рацію, — я уважно подивився на неї.

Вона була красивою, я це одразу помітив, але зараз, коли я бачив її в такому трохи домашньому вигляді, це додавало її образу чогось нового, не такого як вдень.

— А івам треба спати, бо у вас напружений графік, — вона налила собі ще чаю. — Може, сходити до лікарпя, щоб призначив щось проти безсоння? 

— Та ну їх, тих лікарів, — я махнув рукою. — Я їх не люблю. Раз зараз не робочий час, то може будеш звертатись до мене на ти?

— Як вам зручніше, — вона усміхнулась. — Тобто тобі. 

— Твоя родина не проти, що ти живеш у чоловіка? Ти казала, що хлопця в тебе нема, а як щодо батьків? — запитав я, мені хотілось дізнатись про неї трохи більше.

— Мої батьки живуть в іншому місті, — сказала Маша. — Ми з ними бачимось хіба що пару разів на рік на свята. Тому вони особливо не в курсі щодо деталей моєї роботи. 

— Зрозуміло, — я кивнув. — Знаю, що батьки часто дістають жінок щодо дітей і тому подібного. Мої і нас з дружиною діставали через це в свій час. А як твої? Не сватають і тому подібне?

— Ні, вони знають, що я цього не люблю, — Маша знизала плечима. — Скоріше за все, я взагалі ніколи не вийду заміж. В мене немає такого бажання. 

— Цікава ти жінка, — я злегка схилив голову на бік і усміхнувся, продовжуючи дивитись на неї. — Красива, розумна, сильна і швидка, судячи з того, як врятувала моє життя… А заміж не хочеш. Зазвичай жінки хочуть.

— Що хорошого в тому заміжжі? Потрібно окрім роботи ще домашнім господарством займатися, і чоловік та діти вимагають уваги... А самій жити коли? Ні, я краще буду займатись тим, що мені подобається, і отримувати задоволення від життя. 

— Але хіба на роботі ти весь день не сидиш з дитиною? — я продовжував усміхатись. — Хіба це не схоже на сімейне життя?

— Ну, це робота, за яку я отримую гроші. Якщо мене щось не влаштовує, я завжди можу знайти нову. А сім’я — це назавжди. Досить серйозне рішення, особливо коли з’являються діти..

— Вже уявляю бідного чоловіка, який вирішить тебе підкорити. Важко йому буде, — він зазирнув мені в очі. 

— .. з такою занудою — ти хотів сказати? — вона засміялась, показавши рівні білі зуби. 

— Ні, — я похитав головою. — Ти — сильна особистість, маєш на все свою думку і не фанатичка домашнього вогнища. 

 — Це добре чи погано? — вона замислено подивилась на мене. — Підозрюю, що більшість чоловіків шукають все-таки домашніх фей, які у всьому слухаються їх і готові виконати усі їхні забаганки. 

— Ну, мені здається, що кожному чоловіку потрібна "своя" жінка, щось таке. Тобто, комусь може і потрібна домашня фея, але точно не мені. З такою нудно.

 — А твоя дружина… Вона була яка? — запитала Маша. 

— Вона… — я замислився. — Інколи мені здавалось, що вона не від цього світу. Завжди в своїх картинах, вона завжди була трохи далекою, ми були дуже різними…Певно, про такі пари кажуть "протилежності притягуються"...

 — А Катя на кого схожа за характером? Бо зовні, здається, на тебе…

— Раніше вона була дуже відкритою, постійно сміялась, — я зітхнув. — Вона була схожою на матір, але після її смерті все змінилось, вона закрилась.

 — Я думаю, мине трохи часу — і вона знову стане такою, як раніше, — Маша підбадьорююче усміхнулась. 

— Сподіваюсь, — я зітхнув. — Я мало часу проводжу з нею, і думаю, їй все ж не вистачає саме мами. Але цього я точно дати не можу.

 — Можливо, зі мною їй буде веселіше, — сказала вона. — Хоча я далеко не ідеальна няня, але мені хочеться, щоб Каті було краще. 

— Я бачу, що ти щиро піклуєшся про неї, — я зазирнув їй в очі. — Дякую за це.