— Вона тебе виграла! — вигукнула Катя, дивлячись на мене.
— Ага, — я усміхнувся.
Радів, що Катя відволіклась від того, що відбулося буквально дві години тому.
— Тобі вже, певно, треба йти вмиватися і лягати спати. Сьогодні був складний день, — звернувся я до малої.
— Почитай мені книжку, — попросила вона.
— Добре, але спочатку мені треба провести Машу, — відповів я. — Поки ти вмиєшся, я якраз прийду, домовились?
— Ну добре, але завтра вона прийде ще? — запитала Катя.
— Машо, ти ж прийдеш завтра? — я подивився на Машу.
— Неодмінно, — вона підморгнула малій. — І принесу тобі подарунок.
— Все, злазь, — я встав з крісла і опустив Катю на підлогу. — Давай швиденько, прийду за десять хвилин.
— Не забудь подарунок! — гукнула вона до Маші і вийшла за двері.
— Нам треба поговорити, — звернувся я до Маші. — Твоя реакція не дає мені спокою, — я зазирнув їй в очі. — Недостатньо просто колись в дитинстві займатись карате, щоб врятувати людину від кулі…
— Я чула про багато дивних випадків, — сказала вона. — Наприклад один чоловік розповідав, що потрапив у аварію на автомобілі, і для нього ніби уповільнився час, так що він встиг викрутити кермо і уникнути смертельного зіткнення. Хоча потім спеціалісти стверджували що все відбулося за лічені долі секунди, і він просто не міг так зреагувати. Але факт залишається фактом — він залишився живим. Можливо, всі здібності нашого організму ще недостатньо вивчені…
— Можливо, — замислено сказав я. — В будь-якому разі, я дійсно вдячний тобі. Але, як бачиш, працювати на мене доволі небезпечно. Ти точно потягнеш? Нічого, що я перейшов на "ти"?
— Нічого… Я люблю виклики, — сказала вона. — Мабуть, такий у мене характер, що займатися з чемними вихованими дітками мені трохи нудно. А Катя чимось нагадує мене саму в дитинстві. Щодо небезпек, то вони все одно постійно присутні в житті, може навіть дерево впасти чи цеглина на голову, то що тоді, зовсім з дому не виходити?
— Мені також важливо розуміти, що якщо ти погодишся, то не кинеш її, — продовжив я. — Вона, здається, вперше до когось привʼязалась. Раніше такого не бувало.
— Обіцяю працювати у вас рівно стільки, скільки буде потрібно вам, — сказала вона.
— Твій хлопець не буде проти? У нас жорсткий графік і тобі доведеться тут жити. Я так зрозумів, ти не розраховувала на подібне, — продовжив я.
— Так, я думала, що буду приходити зранку і йти ввечері, але в принципі можу й жити у вас, у мене немає сім’ї, і хлопця теж зараз нема.
— Через ці напади ходити туди-сюди може бути не дуже практично, — додав я. — Так ти теж будеш в більшій безпеці.
— Так, я розумію. Думаю, це не буде для мене проблемою…
— Ти приїхала на машині? В твоєму резюме написано, що ти гарно водиш.
— Так, я на машині, — відповіла Маша.
— Тоді завтра будемо з Машею чекати на тебе. Або якщо хочеш, я можу прислати водія, — запропонував я. — Було б добре, якби ти приїхала на сніданок, десь о восьмій.
— Я приїду сама, — усміхнулась вона. — Буду до сніданку у вас.
— Добре, — я кивнув. — Тоді так і зробимо. До речі, якщо хочеш, можу зараз показати твою кімнату, вона буде біля наших з Катею спален, на другому поверсі.
— Добре, буду рада, — кивнула Маша.
— Скажеш, якщо чогось не вистачатиме, — я встав з крісла і пішов до сходів.
Маша пішла за мною. Ми піднялись на другий поверх і пройшли одні двері, а другі я відчинив і ми зайшли до гостьової спальні.
Вона була просторою і світлою, думаю, Маші мало бути тут комфортно. Тут було дві тумбочки, величезне ліжко і шафа купе, а також столик для макіяжу.
— Ну, десь так, якщо ще щось треба — кажи, — сказав я.
— Все добре, — вона усміхнулася. — Я думала, що це буде якась маленька кімнатка, а тут прямо хороми. Дякую!
— Добре, — я кивнув. — Тоді ходімо, я проведу тебе.
В цю мить телефон в моїй кишені завібрував. Я дістав мобільний і подивився на повідомлення:
"А ти щасливчик… Значить, нова охорона? Жінка? До чого скотився… Але це тебе не врятує, Богдане. Тепер я візьмусь за тебе всерйоз, ти за все заплатиш…"
Я зітхнув і заблокував екран мобільного.
— Якісь неприємності? — запитала Маша. Мабуть, це було помітно з мого виразу обличчя.
— Все як зазвичай, — я знизав плечима. — Той, хто хоче мене вбити, щоразу після невдалого замаху пише мені. От і зараз написав…
МАША
— Хм, а ви здогадуєтесь, хто це може бути? — запитала я.
— У мене багато ворогів, — відповів Богдан. — Але не думай про це, це не так важливо. Хоча, якщо тебе напружує небезпека, то ця робота не для тебе. Я про це теж попереджав. Робота з ризиками.
— Мене не напружує небезпека, — запевнила я. — Люблю виклики, здається вже згадувала про це…
#169 в Детектив/Трилер
#93 в Детектив
#2007 в Любовні романи
#972 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 02.05.2024