Розділ №30. Братик

Я стояла біля дверей, нервово перебираючи край шапки, поки Хевен возився перед дзеркалом. Його неквапливість та виваженість рухів дивним чином заспокоювала. Тепла рука несподівано торкнулася мого обличчя, повертаючи до реальності. Хевен повільно нахилився й торкнувся своїми губами моїх. Тепло розлилося по шкірі, перехоплюючи подих. Я мимоволі посунулась ближче, щоб  запам'ятати його десь поміж своїх пальців та губ. Закарбувати його у своїй пам'яті якось інакше, ніж маленького хлопчика, котрий мене колись врятував. 

— Ходімо, — тихо сказав він, і я лише кивнула, слідуючи за ним. 

Сьогодні на вулиці було холодно. Вітер додавав вологості в повітрі та колов скусані губи. Пухнасті сніжинки сипалися з неба й виблискували у світлі ліхтарів, які потихеньку починали загорятись вздовж дороги. Ми блукали засніженими вулицями, тримаючись за руку, аж поки не дійшли до студії. Біля металевих чорних дверей стояв насуплений Даніель Граунд та видихав клуби диму з рота. Він грався своєю срібною запальничкою, протираючи пальцями різьбу на дні. Масивна постава була напруженою, а погляд як завжди байдужим та іронічним. Помітивши його, мої пальці рефлекторно випустили руку Хевена та сховалися в кишеню. Вчасно. Дан перевів на нас погляд та роздратовано сіпнув куточком губ і нарешті помітив нас. 

— Де тебе носить? — холодно кинув він, відтуляючись від стіни. 

— Це єдине, що тебе зараз цікавить...? — спокійно запитав Хевен, дістаючи з куртки магнітний ключ. 

— А має ще щось цікавити? Репетиція через десять хвилин, а ти навіть не переодягнувся. Чому я маю витрачати свій час в очікуванні твого заду? — злився він. 

— Думаєш, світ вертиться лише довкола твоєї дурної голови?  — спокійно запитав Хевен, байдуже підходячи ще ближче. 

— Вертиться, — безапеляційно кинув Дан, ховаючи запальничку. — В цьому світі все залежить від мого бажання. 

— Навіть здоров'я батька...? — ледь відчутно напружився Хев. — Хоч би раз навістив його в лікарні. Не хвилюєшся, що після реанімації він не приходив ще ні разу не приходив до тями на довгий час? 

— Про нього подбають і без мене, — знизав він плечима. 

— Про компанію теж? — продовжив він, дивлячись Даніелю прямо в очі. — Ти майбутній спадкоємець "Heavensenta”. Думаю, Грег давно вже переписав на тебе компанію, але позаяк ти спішиш нею керувати, від неї нічого не залишиться. Хоча б поговори з Джонатаном про це. Там точно назбиралась кипа документів, які треба підписати. 

— Поговорю, — байдуже відповів він, заходячи в студію. — Пішли. 

Тепло всередині будинку різко контрастувало із зимовим холодом. Я мовчки стягнула шарф і куртку, відчуваючи, як Хевен непомітно провів пальцями по моїй спині. Від  дотику по шкірі майнула хвиля тепла й згадалися наші нічні поцілунки. Мої речі нахабно полетіли на лавку і я стала перевзуватися із ботфортів у зручні кросівки, інколи кидаючи погляди на чоловіків які теж скидали зайвий одяг та перевзуватися. 

— До речі, — несподівано почав Хевен, повертаючи голову до вікна. — Чим ти думав, коли вирішив засвітити нову хореографію перед фотокамерами? 

— Головою?  — із ноткою іронії в голосі запитав Гранд, закидаючи ногу на ногу. — У твоєму віці варто б вже знати, що люди мислять мозком. Яка незручна ситуація...

— "Незручна ситуація" — це те, що ти використав нову хореографію в старій пісні, — продовжив Хевен, наближаючись ближче до Дана. — І тепер, з твоєї ласки, мені треба буде ставити нову, а тобі — її вчити. 

— Ти перебільшуєш. Це був лише кількасекундний фрагмент. Ніхто й не помітить, — Даніель ледь помітно всміхнувся й підвівся зі свого місця, знизуючи плечима.

— Ти більш як половину злизав, бовдуре — твердо заперечив Хевен, і його голос від напруги став ще глибшим. — І це вже миготить у  соцмережах. Думаєш всі люди такі тупі, що не побачать цього? 

Напруга в залі зростала з кожною миттю, електризуючи повітря. Я сиділа на лавці й не могла відвести погляду від обох них, сподіваючись що Хевен таки не дасть цьому самовпевненому бовдуру в пику. А якщо і дасть, то так, щоб той вже ніколи не встав і не зміг пред’явити нікому претензій. Але схоже, що мої молитви були марними й до Граунда почало щось доходити, бо в якийсь момент дав задню, мирно опустив руки вниз і спокійним тоном запитав:

— Що ти пропонуєш? 

— Переробити весь номер, — коротко відповів Хевен, розводячи долонями. — Я не бачу іншого виходу. 

— Переробити…? — повторив він, не вірячи своїм вухам. — Ти розумієш, скільки годин ми витратили на цю хореографію?!

— Я —  ставив її. Я — розумію, — відповів Хевен, холодним, іронічним голосом. — І саме тому я злюся, що ти не подумав своєю дурною головою, що ти робиш,  перш ніж демонструвати її.

— Це було раптове натхнення, — виправдовувався Даніель. Його очі нервово блищали  ховаючи за пеленою гнів. 

— То може ти знову раптово надихнешся і сам поставиш ваш дует? — різко запитав Хевен. Він зробив крок уперед, впираючись поглядом в розлюченого "брата", але той ніби й не розумів проблеми до кінця.  — Що скажеш? Це буде перша хореографія, яку ти таки самостійно придумаєш. 

Даніель роздратовано провів рукою по волоссю, немов би намагаючись вигадати хоч якусь причину для виправдання. Його губи злегка стиснулися, а очі нервово ковзнули в мій бік. А потім, ніби розуміючи, що я ніхто і справа вже зроблена — розслабились. 

— Добре, "містер Скалка в дупі", — нарешті бовтнув він. — Поставимо ми нову хореографію. Тільки в мене часу взагалі немає. Давай щось простіше. Я і так зашиваюсь. В мене весілля на носі та злиття компаній. 

— Та що ти кажеш? — іронічно зауважив, перш ніж продовжити.   — Ми змінимо фінал. Замінимо ключову сцену, додамо нові елементи, які зможуть перекрити все те, що ти вже показав.

—  Гаразд, — роздратовано буркнув. — Як скажеш. З чого почнемо?