Розділ №18. Закони, яких не існувало

Чорні масивні черевики повільно крокували по снігові. Я видихала водяну пару й намагалася крізь неї побачити цей світ, але вже у новому вигляді. Здавалося, ніби він невідворотно змінився за сьогоднішній день. А може, змінилася сама я через все почуте...хто його знає? Пальці зручніше перехопили рюкзак і я  поспішила дістати з кишені телефон, щоб набрати єдину людину, котра могла мене зрозуміти в цей момент та без докору прийняти. 

Тихі гудки по той бік, тягнулися майже вічністю. Я гадала, що встигну за цей час кинутись під машину, тільки б перестати прокручувати у своїй клятій голові усі шматочки пов'язані з Хевеном. 

— Привіт, люба, — почулося в якусь мить. М’який  голос був таким знайомим і теплим, що спромігся вмить заспокоїти нервовість. В такі моменти я ладна була молитися на Джил. 

— Я знайшла його, — випалила, ковтаючи холодне повітря, яке перехоплювало дихання.

— Кого, Емілі? — не розуміла вона. 

— Хевена, — сказала я, ледь вимовляючи слова та дозволяючи собі ще раз повірити в реальність сказаного. — Пам’ятаєш, я розповідала тобі про чоловіка, який ставив замість Граунда хорео та писав пісні? Це і є Хевен.

На іншому кінці дроту повисла тиша. Я слухала як рипів вологий сніг під ногами й сподівалася почути хоч щось у відповідь, але схоже ця новина шокувала не лише мене. Джиліан просто дихала в слухавку, разом зі мною, не наважуючись щось мовити. Але з рештою, через кілька довгих хвилин продовжила нашу розмову: 

— Як же його занесло туди...? — тихо спитала вона.

— Я не знаю, — відповіла я, тримаючи телефон так міцно, що пальці побіліли. — Але  я точно знаю, що це він. Вже знаю…

— Ти не думала, що він повернувся в це богом покинуте місце, щоб теж помститися? — знову запитала вона, нервово дихаючи в слухавку. — Не говорила з ним про це?

— Не мала змоги, — чесно зізналася. — Про яку помсту ти говориш? — Джил замовкла, і я відчула, як у грудях стала  наростати напруга.

— Я не хотіла тобі казати, — нарешті промовила вона. Її голос звучав із жалем. — Але Лойс ніколи не мала проблем із серцем, люба. Скільки я її пам'ятала, в неї взагалі не було ніяких скарг на здоров'я окрім сезонних застуд. Я не думаю, що висновок судмедексперта був правдивим. 

— Хочеш сказати…? — моє дихання стало поверхневим та уривчастим. У вухах майже задзвеніло від тиску. 

— Хевен не мав жодної причини, щоб повернутися сюди, — тихо пояснювала Джил, доки я вкотре розбивалася об асфальт разом зі снігом, який майорів перед очима. — Але якщо він повернувся, значить він щось знає. Щось таке, що потребує знаходитись у настільки близькому оточені для Граундів. 

— Думаєш Грегорі вбив його маму так само як і мого батька? Підсипав щось у напій аби спровокувати серцевий приступ? — вичавлювала з себе, повертаючись подумки в той день. 

Згадалося, як Граунд гучно клацав запальничкою коло батькової чашки. Я ніколи не задумувалась про це, але… він не приніс у той день з собою нічого, окрім неї та цигарок. Що, як десь у ній були заховані ліки, які й змусили мого батька впасти на підлогу? Що, як він отруїв не лише його, а й Лойс? Від подібних роздумів стало нудити. В мене не було жодного доступу до якихось неофіційних джерел інформації і я й гадки не мала, як усе могло так обернутися. 

— Не думай забагато про це, люба, — сказала Джил, намагаючись мене заспокоїти. — Краще скажи мені, я чула, що завтра  планується виступ?

— Так, — відповіла я, відчуваючи, як напруга в мені лише зростає. — Хевен анонсував нам тільки-но, що Грегорі має зробити якесь гучне повідомлення. Тому ми маємо до самого кінця бути в залі. 

— Чудово, — протягнула вона, з насолодою смакуючи це слово. — Значить я вчасно підібрала момент.

— Про що ти? — ніяково стиснула на своєму плечі шлейку від рюкзака, аби хоч за щось триматися. — Ти щось задумала?

— Хочу по старій пам’яті зробити йому подарунок і привітати з майбутнім весіллям, — її голос звучав із легкою іронією, викликаючи в мене табун комах на шкірі. — Даніель одружується з відомою співачкою, ти знала?

— …скоріше чула чутки, — тихіше промовила, згадуючи слова Хевена. — Це правда?

— Так, це вже точно. Вони вклали договір із Соль, щоб витягнути себе із застою. На відмінну від цього покидька, та дівчинка живе сценою і сама зробила собі ім'я. Хто б і що не казав, але глядачі відчувають, коли артист живе сценою. Тому вони й люблять її. А вона… — на мить замовчала Джил, посміхаючись в слухавку. — Вона любить лілії. 

— Що ти маєш на увазі? — запитала я, не розуміючи, до чого вона вела. Яка різниця в тому, які квіти подобались співачці?

— У Грега алергія на лілії, — промовила міс Вест з ледь прихованим сміхом. — Про неї взагалі ніхто не знає, навіть найближче оточення. Він завжди тримав це в таємниці, щоб ніхто не міг використати цю його маленьку слабкість проти нього. 

— А як ти дізналася про це? — здивувалася я.

— Після одного з виступів фанат подарував мені букет. І коли Грег прийшов у гримерку, щоб вкотре простягнути свої брудні руки під мій одяг, я вдарила його по обличчі ним, — згадувала вона з якимось смутком. — Того вечора він раптово почав кашляти та промовився, що ненавидить їх.

— І ти думаєш, менеджери дозволять внести ці квіти в залу? — іронічно здійняла брову. — Щось мені підказувало, що з такою то реакцією на них, він попіклувався аби вони були якомога далі від його пики.

— А хто сказав, що я внесу їх у залу...? — її сміх прозвучав грайливо, але в ньому було щось таке, що змусило мене відчути холод на шкірі. — Ти напевно ще не бачила, але я сьогодні зробила неперевершений подарунок цій маленькій дівчинці. І вона опублікувала його у своїх соцмережах із чудовим заголовком, який зіграє нам на руку. Тому завтра всі її фанати прийдуть під центр вітати свого айдола квітами, які вона любить. І кілька рекламних дописів на круглу суму тільки стануть чудовим доповненням. 

— А якщо він не вийде до натовпу? — зацікавлено запитала про цілком можливий варіант. — Вітатимуть Соль і Даніеля, а не Граунда. Звідки така впевненість, що на нього це вплине?