Розділ №16. Достатньо правдоподібно

Ранкове світло пробивалося крізь тонкі завіси, малюючи тьмяні візерунки на стінах, які здавалися сьогодні холодними й на диво далекими. У кімнаті пахло чимось солодким — можливо, корицею, яку хтось ненароком розсипав, а, можливо, парфумами Лейли, від яких мене пробирало дивне відчуття ненависті та відрази. Я стояла біля кавового апарата, спостерігаючи, як темний, майже чорний струмінь наповнює тонкий паперовий стаканчик, і слухала, як позаду мене скрипнули двері.

Лейла зайшла до холу із притаманною їй упевненістю, ніби цей дім був її особистою територією. Звичний недбалий вигляд цього разу видавав внутрішню втому. Вогняне волосся було недбало зібране, але кілька пасем спадали на її обличчя, що додавало до образу незвичної вразливості. Її очі горіли тим самим глузливим блиском, який я впізнавала щоразу, коли вона продумувала в голові чергове іронічне зауваження. І це було так смішно…Готуючись до “війни” з Граундом, я аж ніяк не очікувала, що буду воювати з його коханкою. 

Мило посміхнувшись їй з порогу, я простягнула стакан із кавою, намагаючись не придавати особливої уваги її появі. Але, на відмінну від мене, Лейла  не прагнула зам’яти свою вихідку й розтулила свого рота. 

— Бачу, ніч видалася цікавою, — зауважила вона, ковзаючи поглядом по футболці, яка сповзала з плеча. — Тобі личать його речі.

— Мені багато чого личить, — спокійно відповіла я, ковтнувши кави. Її теплий смак ледь не обпік мені язик, але я вдала, що не помітила. — Вільям в тому ж числі. Тобі так не здається?

Моє обличчя повернулося в бік відчинених дверей зали, в яких виднівся силует чоловіка, котрий саме розминався. Я ледь помітно прикусила свої губи, згадуючи, як вчора примудрилася приспати його на своїх колінах і проспати з ним до самого ранку. Як дивно він дивився на мої губи кожен раз, як ми з ним сьогодні розмовляли. І, зрештою, як я нахабно удавала, ніби нічого не сталося. Хоча сама не знала куди подіти себе.

— Значно краще за Даніеля, — відповіла вона, ховаючись за зовнішньою байдужістю. Але рівного голосу не вистачило не давно і вона таки зірвалася. — Тоді чому ж тоді ти так у нього вчепилася…?

— Це не я у нього вчепилася, а він у мене, — я перевела погляд на дзеркало в дальньому кінці кімнати, щоб вловити у ньому безодню. Гостре обличчя залишалося нейтральним, поки щось розповідало Кейтлін, але я знала, що він мене помітив. Не міг не помітити.

— Що ти маєш на увазі? — її голос став різким та грубим. Вона розлючено стиснула стакан так сильно, що я на секунду навіть подумала, що він трісне.

— Те, що сказала, — відповіла я, відводячи погляд від дзеркала і дивлячись їй прямо у вічі. — До речі, твоя маленька вистава вчора мені навіть на руку зіграла. Я змогла зрозуміти те, чого не помічала раніше і не хотіла помічати.

— Наприклад? — Лейла підняла брову, її тон став ще холоднішим.

— Наприклад те, що я подобаюсь йому і мені хочеться відчувати це значно більше за руки Даніеля на своїх плечах, —  говорила я спокійно, поки всередині мене все кипіло. Я ні краплі не брехала, не вдавала і не гралася з чиїмись почуттями. Можливо тому це було настільки переконливо, що Лейла так сильно розлютилась. 

— Тоді чому б тобі не впевнитись у цьому остаточно? — сказала вона, ховаючи сарказм за солодким голосом. — Лише один поцілунок — і він у твоїх ніг. Ніякої невизначеності між вами та нами. Що скажеш? Наскільки далеко ти готова зайти?

— Заради чого? — байдуже промовила, не розуміючи чому я мала щось їй взагалі доводити.

— Заради себе? — награно здійняла брову руда красуня. — Заради нього? Заради того, щоб я повірила у твою брехню?

— А якщо це не брехня? А якщо виявиться, що Граунд дійсно липне до кожного стовпа? — ледь посміхнулася, заганяючи її у свої тенета. — Він аж ніяк не святий… Деяким людям просто подобається запалювати почуття всередині інших. Що ти робитимеш з цим, коли більше не зможеш мене звинувачувати?

— Що робитиму…? — повільно протягнула вона, смакуючи на мить думку. — Зроблю так, щоб він більше не зміг тримати запальничку у своїх пальцях. 

Щось всередині мене кровожерливо посміхнулося. Її слова були настільки спокусливими, що я ладна була поцілувати навіть самого Граунда, тільки б відсікти від нього Лейлу та дати в її вмілі руки зброю. Вона була значно запальнішою за мене та не мала особливих проблем з совістю. І чуючи цю обіцянку, мені здавалося, що вона стримає своє слово. Ніхто не зможе завдати більшого болю ніж людина, яка до божевілля закохана в тебе. 

— Добре, — сказала я, більше для себе, ніж для неї.

Зробивши останній ковток кави, я рішуче розвернулася і ступила крок в напрямку коридору. Мої ноги були важкими, поки серце гучно віддавалося басами в грудях. Ніби чуючи мої думки, Вільям вийшов з зали та направився у бік кавового автомата напроти того місця, де стояла Лейла. Він мовчки став коло нього і натиснув на кнопку, очікуючи поки отримає чергову дозу кофеїну. Я швидше підійшла до нього, поки дівчата були зайняті й не бачили нас. 

— Підіграй мені, — прошепотіла я, ледь стримуючи тремтіння в голосі та дотягуючись долонею до колючої щоки.

Тіло Вільяма напружилося, поки я тягнулася до його губ. Мій розум кричав, що це було безумство, але я зробила ще один крок, опинившись настільки близько, що могла відчути гаряче дихання на своїй шкірі. Цього було цілком достатньо, щоб довести Лейлі мою правоту — вона бачила нас зі спини й з її ракурсу виднілася досить приваблива картина. Але, мабуть, Вільяму цього було замало і він нахилився до мене, скорочуючи останню відстань, що розділяла нас. Гарячі губи торкнулися моїх, і світ, здається, зупинився. Сильна рука ковзнула мені за талію, притискаючи ще ближче до себе, поки друга підняла моє обличчя ще вище, поглиблюючи поцілунок. По тілу розлилася хвиля тепла, змушуючи забути про повітря аж поки його не стало зовсім мало. 

“Катастрофа” — пронеслося в моїх думках, доки я судомно хапала повітря, намагаючись навчитися заново дихати. Мої руки все ще були опущеними вниз, поки ми дивилися  один на одного. Поки десь за нашими спинами гучно закрилися двері, відрізаючи від усього світу. Поки я старалася розібрати по губах Вільяма те, що він шепотів мені на вухо.