Розділ №9. Ілюзія згоди

Весь наступний тиждень пролетів, ніби в мареві. Сніг продовжував падати, замітаючи вулиці кучугурами. Холодний вітер за вікном танцював завірюхою, поки я, мов зачарована, повторювала рухи, шліфувала кожен крок, кожен вигин тіла знову й знову. Кожен мій день починався і закінчувався репетиціями. Навіть вдома, я вмикала записані на диктофон треки та відточувала шматки хореографії, щоб якомога швидше наздогнати дівчат. Кожна з нас розуміла, що часу лишилося обмаль, а от Даніель ніби й не думав про це. За весь цей час, він жодного разу не доєднався до репетиції. Замість нього в центрі стояв завжди Вільям і мені інколи здавалося, що це він готувався до виступу. І якщо ситуацію зі старими хореографіями я ще розуміла, він танцював її сотню разів, то нова мене непокоїла. Як він мав її вивчити…?

Цей вечір не відрізнявся від інших нічим особливим. Репетиція закінчилася пізно, а почалася як завжди рано. У приміщенні пахло потом і гарячим повітрям, перенасиченим ароматом парфумів. Вікно заклинило і ми не змогли відкрити його на провітрювання, тому довелося паритись весь день. Дівчата мовчки збирали свої речі та стомлено перекидалися виснаженими поглядами. Вільям підняв руку, привертаючи нашу увагу і всі, як по команді, повернули до нього свої обличчя. 

— Мені потрібен хтось один, щоб допомогти поставити нову хореографію, — сказав він, проводячи рукою по мокрому волоссю.

Дівчата перезирнулися. Їхні погляди поволі змістилися на мене. Вони знали, що я все одно залишалася після кожного тренування, щоб відточити рухи. Тому вони одноголосно назвали моє ім'я та швидко втекли із зали, залишаючи нас наодинці. Я мовчки зітхнула. У студії було занадто спекотно. Повітря, яке нагрівалося цілий день, зависло між нами важкою пеленою.

— Схоже, вони все вирішили за тебе, — сказав Вільям, стоячи біля колонок. 

— Ти знав, що так і буде, — байдуже мовила перш ніж потягнутися. — Міг би й не питати.

— Міг, — не став відпиратися чоловік. — Але так є принаймні ілюзія того, що ти сама погодилась. Могла б і піти  з ними.

— Могла, — не стала заперечувати. — Можливо мені просто хотілося залишитись з тобою сьогодні.  Так що за нова хореографія? 

— В цього бовдура невдовзі має бути дует з однією відомою співачкою.  Їх графіки зайняті, тому потрібно зняти відео, щоб вони могли тренуватися окремо, — став пояснювати Вільям. — Плюс, треба буде, щоб ти кілька разів прогнала танець з ним, аби він не налажав на виступі. 

— І таке буває? — здивовано здійняла брову, не в змозі згадати подібне на записах. 

— Постійно. Дівчата просто вміло витягують подібні ситуації на собі. Тому якщо цей восьминіг знову налажає — викручуйся так, щоб не виглядало, ніби це ви помиляєтесь.

Я кивнула, не бажаючи далі обговорювати цю дурну тему. Вільям з вдячністю хилитнув головою та потягнувся пальцями до футболки, здіймаючи її вгору. А потім, ніби згадавши щось, завмер та мовив: 

— Не проти якщо зніму? Майстер обіцяв полагодити вікно, але ще не прийшов, — запитав він, дивлячись на мене. — Не маю чим дихати.

— Не проти, — відповіла, здіймаючись на ноги. — Могла б, здерла з себе шкіру зараз…

Вільям втомлено потягнувся до краю своєї футболки та повільно зняв її. На мить я втратила дар мови. Переді мною з’явився спокусливий торс — рельєфні м’язи, наче виточені каменем, шкіра, що блищала від поту, і величезне татуювання... Вся його спина була прикрашена величезним малюнком крил, що розгорталися по всій довжині. Це було неймовірно красиво й водночас хижо. Я намагалася відвести погляд, але так і не змогла цього зробити. 

А от Вільям, здається, не помічав мого замішання. Він опустився нижче, вмикаючи музику, і в повітрі зазвучала та сама пісня яку увімкнули на прослуховуванні, змішана ще з однією потужним басом. Моє серце, яке і до того зривалося шаленим ритмом, цього разу взагалі перехопило. Ніби у вповільненому кадрі він протягнув мені долоню та притягнув до дзеркала.

Ми почали з базових рухів. Він показував, я повторювала. Спочатку все здавалося звичним: крок, поворот, вигин. Але чим більше ми входили в ритм, тим більше відчувалася напруга між нами, яка до всього підігрівалася його голим торсом та спокусливими ударами в музиці. Кожен рух нагадував гру, яка балансувала на межі дозволеного. Вільям ступав, мов хижак — впевнено та спокусливо. Його рухи були плавними, але водночас гострими. Кожен крок випромінював контроль якого мені бракувало. Все що я могла в цей самий момент —  слідувати за ним, поки наші тіла зливалися в єдиному ритмі.

Гарячі руки ледь відчутно торкалися моїх. Кожен випадковий дотик, кожен навмисний дотик чітко знав своє призначення та мету. Ми танцювали навколо один одного, не відводячи поглядів. Крок за кроком, поштовх на поштовхом, хвиля за хвилею. Знову і знову, чуючи одні й ті ж слова, одні й ті ж мотиви, одну і ту ж саму пісню. Але кожен новий раз, ніби поглиблюючись у свої власні емоції. Посилюючи зв'язок, який зав'язався між нами. І коли музика черговий раз стихла, ми обоє завмерли збудженими до чортиків, мокрими від поту та... виснаженими. 

— Дякую, що залишилася, — сказав він, сідаючи на підлогу. — Не думаю, що хтось з дівчат міг би відчути цей танець краще за тебе. 

— Хто його знає, — відповіла я, трохи посміхнувшись.

Він не заперечив, тільки глянув на мене своїми темними очима та влігся на підлогу. На тонкій шиї виступили вени й мені жахливо захотілося провести по них кінчиками пальців. Моя особиста Катастрофа дедалі більше змушувала відчувати себе злочинцем. Те, що я відчувала до нього, могло вщент зруйнувати те, до чого я готувалася стільки часу.  Його слова, його дотики, його спокуса — усе це залишало сліди в моїй голові, відволікаючи від основної мети. Моє серце билося занадто швидко, мовби намагаючись прорватися крізь груди, і я розуміла якщо далі буде так само, то він стане другою людиною в моєму житті, яка спалить мене до тла. 

Нервово прикусивши губи, я буркнула кілька слів що зараз повернусь і пішла до  маленької ванної кімнати, щоб вмитися холодною водою та привести голову до тями. Я дивилася на своє відображення й не вірила, тому що бачила. Мої щоки палали, волосся прилипло до скронь, а очі… вони були красномовнішими за всі мої рухи. У них був такий самий вогонь, який я бачила в очах Вільяма, коли ми танцювали.