Розділ №4. Вроджені субтитри

Все ж таки люди дивовижні створіння. В багатьох із них немає нічого людського, нічого святого і нічого світлого. Вони з легкістю можуть отруїти когось і дивитися, як на їхніх очах хтось задихається. А потім, не повівши оком, можуть спалити заживо дитину. І якщо малою, наслухавшись казочок про справедливість, я ще вірила, що Граундам за все повернеться сторицею, то зараз, дивлячись на їхню танцювальну студію, збудовану на попелищі, я ані краплі не вірила ні в бога, ні в карму, ні в диявола. Єдине, у що в мене залишилась віра — в себе та в своє бажання бачити чужий біль. Навіть якщо на це піде багато часу.

Мої ноги м'яко торкалися вимощеної доріжки, яка вела до двоповерхового будинку. За спиною бовтався рюкзак із змінним одягом та взуттям. Про всяк випадок, я взяла з собою пляшку води та шкіряні рукавички, щоб падати на підлогу було м'якше. Хотілося вірити, що Даніель не кине мене на своїх танцівниць і ми зможемо все ж таки проводити багато часу разом, щоб я могла вивчити кожну його слабкість.

— Бачу ти знайшла це богом забуте місце, — почулося з-за моєї спини, коли я вже протягнула руку до ручки. — Ну що, готова весь день вбити за танцями? Витримаєш п'ять годин підряд?

— Я з дитинства танцюю, — знизала плечима, поки Даніель Граунд прикладав до сканера магнітну перепустку та запускав мене в студію. — А ти готовий?

— Дивитись як ти танцюватимеш пів дня? — іронічно здійняв він брову, перш ніж повернути ліворуч, до кавової машинки. — Із задоволенням. Люблю спостерігати, як інші працюють поки я насолоджуюсь життям.

Дурні розмови змінилися гудінням приладу. До мого носу дістався запах свіжої кави і моє око нервово сіпнулося. Після  п'яти годин сну в перервах між кошмарами, я б не відмовилася втонути в цьому стаканчику з еспрессо, щоб нарешті прокинутись. А потім, застрягнути в його глотці, щоб він вдавився та перестав мати вигляд безтурботного та щасливого чоловіка. Готова битись об заклад, здебільшого, турбот у його житті майже не було. Батько, який все вирішує за нього. Величезна аудиторія, котра обожнювала його пісні та виступи. Гроші на рахунку з багатьма нулями. Єдине, чого не вистачало для картинки ідеального чоловіка — якоїсь престижної дівчини, рівної йому. Хоча, судячи з того як на нього дивилася танцівниця яка саме спускалася, вона у нього була. Ще й ревнива, як чорт. Її поглядом можна було б лопати повітряні кульки. Ще та "колючка"...

— У мене буде власна перепустка, щоб я могла самостійно приходити сюди та тренуватися?  — перейшла до нагального. Даніель перевів на мене небесний погляд та зупинився на червоних губах. Схоже, він любив цей колір.

— Думаю цей зануда не відмовиться дати тобі її.

— Який "зануда"...? — не зрозуміла про кого він говорив й стала шукати поглядом когось. Декілька танцівниць, які заходили в залу. Та сама "Колючку" під дверима, яка дописала щось та прибиральниця. — Про кого ти?

— Про того, з кого ти стягнула сорочку при першій зустрічі, люба, — прошепотів він на моє вухо, впритул нахилябчись до моєї щоки та викликаючи табун комах на шкірі. Я дивилась через його плече, як "Колючка" стиснула в руці порожній стаканчик, з силою кинула в урну та зайшла до зали слідом за дівчатами. — Між іншим, це була його улюблена ганчірка. Така ж дешева, як і він. Якщо викинеш в смітник, дам тобі тисячу доларів.

— Навіщо? — запитала, згадуючи мою особисту "Катастрофу". Невже це його помічник? Чи можливо  підлеглий татка, який має за ним наглядати, щоб не наробив дурниць? Цікаво, що між ними пробігло? — Вона стільки не коштує.

— Особисті рахунки, — знизав плечима Даніель та втиснув мені в долоні каву, поки ми чекали  зазначеної години. — Пий, поки можеш. Раніше все одно не почнемо. А мені треба тебе представити всім відразу, щоб потім не було зайвих питань.

— Як скажеш...— спокійно погодилась із ним, переводячи погляд в блакитні очі.

Дивовижно, але за стільки років вони зовсім не змінились. Такі ж світлі, яскраві та глибокі. Я бачила в них себе настільки чітко, що навіть помітила, як мої пальці ледь стислись від злості на стаканчику. Гаряча кава обпікла губи й декілька крапель залишились на них, поки я як дурепа шукала за тією блакиттю хоча б натяк на впізнання. Але його там не було. Натомість, коли я нарешті змогла кліпнути, помітила в них темряву. Таку саму, як двадцять років тому. Змішану з чимось в'язким та інстинктивним.

Чужі пальці повільно потягнулися до моєї щоки, щоб стерти з неї каву. Я ледь встигнула перехопити їх перед обличчям, згадуючи як ті ж гарячі долоні злякано тримали мене в дитинстві за плечі. Край губ нервово смикнувся від неприємних спогадів і я провела по них кінчиком язика. Стало настільки гірко, що я ладна була висипати до напою п'ять ложок цукру, тільки б перебити цей присмак.

— Про що задумалась, Емілі? — прошепотів він моє ім'я, опускаючи руку вниз до свого еспрессо та роблячи кілька ковтків. — В тебе такий погляд, ніби ти хочеш когось вбити зараз.

— Вроджені субтитри, — спокійно відповіла та зробила глибокий подих, щоб розслабитись. Він має бачити не це, а... Я прикусила губу та м'яко посміхнулася, опускаючи очі вниз. — Подобається?

— Досить спокусливо, — протягнув чоловік, роблячи просуваючись ближче.

— Хто б міг подумати, що кава може спокушати, — вдала, ніби не зрозуміла його натяку. — Вже майже дев'ята. Ми ще чекаємо когось?

— Думаю, ні...ходімо.

Порожні стаканчики полетіли в смітник. Ми зайшли у величезну залу для тренувань з дзеркальними стінами та стали по центру. Й доки Даніель щось розповідав сімом дівчатам, я шукала поглядом ту саму "Колючку", відмічаючи її для себе зірочкою в думках. Висока. Емоційна. Сильна. Гнучка. З пухкими губами та довгим волоссям нижче лопаток. Красива, наче новенька лялька із крамниці. Не дарма Даніель її вподобав. Тільки глянувши на неї, я вже відчувала емоції всередині неї. Схоже, вона давала йому гострі враження лише одним своїм виглядом. Я ніколи її не переплюну в цих емоційних гойдалках. Навіть зараз, коли вона з'явилася в полі його зору, вся його увага перемкнулася на неї.