Розділ №3. Мій особистий кошмар

«Темрява огортала величезну шафу з одягом. Я сиділа в ній, закривши долонею рота, тільки б не видати жодного звуку поки батько розмовляв зі своїм другом. Хоча на дружбу це було мало схожим.  Містер Граунд постійно зривався на гарчання та намагався керувати татом. Але той, попри всі ці крики від яких я постійно тряслася, продовжував стояти на своєму.  

— Джеймсе, та послухай ти мене! Вона сама благала мене зробити це з нею! — сердився непроханий гість. — Хіба якась дурепа варта того, щоб роки нашої сумісної праці пішли під хвіст?!

— Ти домагався її, Грег! Думаєш, я нічого не знаю? — холодно зауважив тато, ступаючи до вікна і ледь помітно хилитаючи головою, щоб я навіть не висовувался. — Вона прийшла до мене тією ж ніччю. Вся в синцях. З розбитим обличчям. Хочеш сказати, це з її великого бажання відбувалося? Я не для того вчив її танцювати три роки, щоб вкласти тобі в ліжко. Вона писатиме заяву на тебе.

— Я тебе прошу, Джей, — байдуже махнув рукою чоловік та сів на місце тата, граючись срібною запальничкою. — У мене є друг в управлінні. Вона нічого не доведе. Справу замнуть ще до того, як вона прийде.

— Я обіцяв їй, що дам свідчення, — спокійно промовив тато, розглядаючи щось за вікном.  Непроханий гість клацнув металевою кришкою, повільно підсунув до себе чашку та став розмішувати цукор ложечкою. — Піди до неї та попроси вибачення. Набреши їй, що тебе напоїли чимось. Та хоч на коліна ставай — просто визнай, що ти наробив справ. І можливо вона забере заяву.

— Думаєш, вона погодиться...? — страшно усміхнувся містер Граунд, викликаючи в мене приступ паніки. — Це все одно обернеться скандалом, Джеймсе. Не мені тобі про це казати. Ти, я і Лойс в одній лодці. Ви втратите все разом зі мною. Що ти донці своїй скажеш коли збанкрутієш?

— Щось придумаю. Вона зрозуміє мене коли виросте, — вимовив тато і повернувся обличчям до гостя. Грег мовчки дістав цигарку та закурив, повільно випускаючи з рота їдкий дим. — Щоб тебе, бовдуре! Я просив не палити в цьому місці!

— Вибач, — ані краплі не шкодуючи мовив Грег, підсуваючи чай ближче до тата, який закашлявся від неприємного запаху. — Візьми, запий і послухай мене.

Міцні пальці тата обережно взялися за тонку ручку чашки та піднесли до рота, намагаючись втамувати жагу. Він помітно скривився, випльовуючи з рота чай і перевів шалений погляд на Грегорі. Але той ніби нічого не помітив й закинувши ногу на ногу став далі гратися запальничкою. Цок. Цок. Цок. Дзвінкий звук чувся навіть з-за захриплого кашлю, поки я нервово потирала чорну балетну сукню, в якій тренерувалася останню годину. Тонка тканина прилипла до шкіри, вкритої потом. Хотілося роздерти її і швидше скинути з себе плаття. Всередині наростало почуття чогось невідворотного. Я ледь могла вихопити крізь щілину рідне обличчя, яке жахливо зблідло зітлічені хвилини.

— Так ось, Джеймсе, — почувся спокійний голос, поки я не могла відвести погляд від тата, який стискав рукою сорочку на грудях. Мої пальці вчепилися в шафу. Хотілося підбігти до нього чи покликати когось на допомогу, але він лише хилитнув головою, щоб я не виходила. — Я не готовий спускати вісім років свого життя через якусь танцівницю, яка не розуміє як влаштований цей світ.

— Що ти підлив мені...? — прозвучало хрипко, поки я мало не до крові кусала своє зап'ястя тільки б не почати кричати. На очі налились сльози, які самі собою стікали по щоках. — Грег!

Єдина людина, яка була у мене в житті рухнула на підлогу й стала затяжно кашляти ніби задихаючись.  З мого рота вирвався писк і я сильніше прикусила шкіру, відчуваючи як заніміло пальці. В кабінеті почулися гучні кроки і я побачила як на тата впала величезна тінь, кружляючи то туди то сюди. В легенях бракло повітря.

— Нічого особливого, Джеймсе. Всього лиш ліки для серця. Дуже шкода, що твоя донька не встигне з тобою попрощатися, — він присів над татом, випускаючи дим в стелю. Мої очі впилися в губи тата, читаючи німе "Біжи". В роті відчувалася солона кров. Я не чула нічого, крім його беззвучного крику в пустоту. — Але не хвилюйся, я обов'язково буду наглядати за нею. Ти ж знаєш, я люблю талановитих людей...

До горла підступила нудота. Я не могла змусити себе поворухнутися чи перестати дивитись як заплюшувались очі, які я бачила кожен день. Десь на задвірках свідомості мій погляд знову ловив кволе "Біжи", але все моє тіло огортав шалений холод. Все що я могла — дивитись крізь щілину, як тінь підходить до шафи щось примовляючи. Яскраве світло вдарило по очах так само сильно, як і падіння батька, приводячи на мить до тями. Я ледь встигла відштовхнути зі всіх сил чиєсь масивне тіло та повернутись до виходу, як вдарилась у іншу людину та потрапила в обійми.

З моїх губ зривалися кволі уривки фраз крізь сльози. Я хотіла, щоб мене захистили. Щоб покликали на допомогу лікарів. Щоб врятували тата. А натомість відчула як міцні долоні відтягують мене від якогось хлопчика в костюмі та тягнуть назад. Мене підхопили як ляльку та кинули об шафу, вириваючи з рота крик. В очах відразу ж потемніло, й я навпомацки намагалася здійнятися з підлоги та доповзти до виходу. Я благала допомогти. Благала врятувати тата. Благала не робити боляче. Але їм було байдуже. Мене просто здійняли за плечі та потягнули до шафи.

Скільки б я не намагалася вириватися, кусатися та цпрапатись — нічого не допомагало.

— Тримай шафу! — гаркнув чоловік, хлопчику перш ніж зі всієї сили кинути мене всередину та зачинили двері. — Тримай, бовдуре!

Від болю перехопило подих. В очах все пливло та тремтіло. Я дивилася крізь тонку щілину в блакитні очі й повторювала «Будь-ласка». Голос те і діло зривався на хрип. Солоні сльози обпікали щоки. З губ стікало щось солоне, а все продовжувала знову і знову благати хлопчика допомогти. Але натомість лиш чула розлючений крик чоловіка, котрий перевертав увесь кабінет в пошуках чогось. Ніби у вповільнених кадрах я дивилась як він зупинився переді мною, стягнув з себе краватку та протягнув її всередині ручок, зв'язуючи їх між собою. Ті ж самі блакитні очі дивились на мене, з божевільною посмішкою, не обіцяючи нічого хорошого.