9.2

❦

До кінця лекції стало зрозуміло, що мені не здалося. Нелюбов професора гербалогії до мене була настільки ж очевидною, наскільки те, що надворі починалася осінь: крони дерев поступово жовтіли й червоніли, хоч поки й не опадали, але це було лише питанням часу.

За годину мені подарували кілька неприязних поглядів, тричі ставили складні питання, а, коли мені вдавалося на них відповісти, професор невдоволено кривив губи й стискав щелепи, промовляючи: “Дуже добре”, — що направду звучало як: “Най би тебе темрява забрала!”

Найгірше у цьому, звісно, було те, що це помітили всі.

Через підвищену й не надто доброзичливу увагу фавна до мене, ми з Юмі, певна річ, вирішили не випробовувати долю, й не обмінювалися записками перед очима недоброзичливого професора.

Я майже була впевнена, що він вимагатиме, щоб я залишилася після лекції, вислухати усе те, що його так дратує. Це бентежило а ще дратувало. Ніби мені без того мало проблем! Чого він так на мене визвірився?

Коли ми з Юмі нарешті вийшли з аудиторії, й залишили дивного професора далеко позаду, вампірка заговорила:

— Коли це ти встигла розізлити нашого професора?

Я важко зітхнула, не сповільнюючи ходи. А раптом той вирішить теж вийти з аудиторії, і, скажімо, прогулятися? Не вистачало ще, щоб фавн почув нашу розмову.

— Якби ж я знала! Сьогодні ми побачилися вперше.

Юмі недовірливо вигнула брову.

— Ти впевнена? Може ти відшила його сина чи племінника? Чи затоптала улюблені квіти його бабусі?

Я захихотіла, але не тому, що мені було смішно. Семюель виявився брехуном і зрадником, моя перша подруга чи то втекла, чи то потрапила у серйозну халепу, і я не можу про це не думати, хоч навіть її справжнього імені не знаю, мої сусідки мене ненавидять, а тепер ще й викладач? Дивовижний початок навчального року!

— Чесно. Я не знаю його, й нікого схожого на нього. В королівстві не так багато фавнів, я б памʼятала, якби зустріла одного.

Юмі кивнула. Не думаю, що вона повністю відмовилася від ідеї, що професор знав мене раніше, але принаймні не сперечалася. І це добре, бо не знаю чи я витримала б пояснювати ще.

— Якби я не знала, що Семюель по дівчатах, — гмикнула вона, — я б сказала, що він тримає на тебе зло з тієї ж причини, що і сусідки.

Вражено глипнувши на неї очима, я ледь не перечепилася через власну ногу. Здавалося, припущення Юмі вибило з мене все повітря, хоч це й було важко. Ми, маги повітря, взагалі на якість останнього не скаржимося, бо підтримуємо його чистим навколо себе без зайвих зусиль.

— Та ну! — відмахнулася я, — Таке кажеш…

Я, звісно, чула, що вподобання бувають різними, але роман між адептом і викладачем… Це якось занадто скандально, хіба ні? Хоча Семюель, звісно, повнолітній…

Ні, це занадто дико, навіть для мене. Я похитала головою, намагаючись відігнати від себе ці дурниці. Краще про це не думати.

Вампірка байдуже знизала плечима. Здавалося, її, на відміну від мене, ця думка анітрохи не бентежила. Юмі загалом мала дивовижну здатність не перейматися речима, якими переймається більшість звичайних людей.

Може така вона вампірська натура. А може вона просто була відлюдкуватою. Хай там як, мене це в ній не відштовхувало. Хіба що час від часу трішечки бентежило.

— Це лише припущення. Має ж бути якась причина в тому, що він так дивно поводиться.

В цьому Юмі, звісно, мала рацію. Але я сивого поняття не мала яка.

Може він знайомий не зі мною, а з моєю сімʼєю? Мої батьки, звісно, не якісь там лиходії, і я не припускала, що вони спеціально образили цього фавна колись давно, ще й так сильно, що той не забув цього по цей день, але в дорослому світі легко щось не поділити.

На мить я навіть подумала чи не звʼязатися із батьками. Я могла б розпитати їх про викладача і спробувати зʼясувати чому ж той дивиться на мене, як на смертельного ворога, відколи я ступила до його аудиторії. Але тоді мама точно щось запідозрила б, почала розпитувати мене, хвилюватися, й, зрештою, усе це закінчилося б тим, що ми разом опинилися б в кабінеті ректора, який зараз має значно важливіші справи, ніж розбиратися у таких дрібницях. 

До того ж, він не перейшов кордонів. Так, зиркав неприємно, і питаннями закидував, але ж викладачі не зобовʼязані нас любити. Тож, допоки професор дотримуватиметься професійної поведінки, мені і скаржитися нема чого.

Тож я відмовилася від цієї ідеї. Однаково з неї не буде пуття. Навіть якщо батьки якось і перейшли йому дорогу в минулому, як це допоможе мені зараз? Минулого це не змінить, та й нема в цьому моєї провини.

Доведеться приділити більше уваги майбутнім іспитам, ось і все. Якщо я правильно відповім на всі запитання й виконаю усі завдання без помилок, він однаково не зможе причепитися.

До речі про причеп…

— Ліаро! — широко всміхнувшись, Семюель помітив мене з іншого боку коридору, й, привітно махнувши рукою, попрямував у мій бік, — Ось ти де! Я помітив, що ти майже нічого не зʼїла за сніданком і прихопив тобі булочок!

Тоді я нарешті побачила в його руці невелику коробочку з емблемою столичної пекарні.