РОЗДІЛ 9

Ліара

— Він знову на тебе дивиться.

Ці слова вилітають з Семюеля вже втретє за сьогодні, відколи закінчилася перша лекція з гербалогії та він впіймав мене надворі. Він навіть не намагається приховати свого роздратування та ненависті до цього хлопця, з яким я заледве трьома словами перекинулася. Клятий лицемір.

Юмі його не терпить, і я її не засуджую. Якби не моя одержимість помстою, сама трималася б від нього якнайдалі. Або задушила б. Сама не впевнена.

Але його поведінка ставала дедалі нестерпнішою. Настільки, що я навіть не відчула задоволення, коли мої сусідки, червоніючи від сорому, вибігли з їдальні. Ці дівчата буквально хотіли перетворити мій навчальний рік на нічне жахіття, мала ж я відчути бодай краплину полегшення!

Проте Семюель і це в мене забрав.

Я припускала, що він тримав мене ближче, щоб ніхто “випадково” не розповів мені про те, чим мій любий наречений займався тут кілька років, й від цього було ще огидніше. За обідом, коли Семюель спробував мене поцілувати, я перевернула суп на його штани. Той був ледь теплим, бо, хай як я злилася, ще не втратила розум, і не збиралася завдавати йому серйозної шкоди. Просто хотіла, щоб той бодай на хвилинку залишив мене у спокої.

Втім, ні. Хвилини було б замало.

— Навіщо ти його терпиш? — спитала Юмі якось, коли в нас перетнулися лекції. Семюель супроводив мене аж до столу, тоді показово поцілував у щоку, зиркнувши на хлопців, що сиділи в ряду за нами, й пішов лише тоді, коли до початку залишалося пʼять хвилин, — Він такий набридливий.

Вона мала рацію, він був жахливим. Його було забагато, й навіть Юмі, якій переважно не було ні до чого діла, помічала, що я роблю усе, щоб уникати його, а коли не вдається, раптом стаю нестерпно незграбною.

І я не мала б нікому розповідати про свій дрібʼязковий план помсти, але я справді втомилася тримати це в секреті. Тож, я роззирнулася, щоб пересвідчитися, що на нас ніхто не дивиться, а тоді відкрила свій зошит в самому кінці, й написала:

“Я застукала його з іншою дівчиною і хочу помститися”.

Лише підсунувши це вампірці, я усвідомила наскільки дико це звучить. До щік прилила кров, але Юмі не пирхнула і не розсміялася з мене. Натомість підсунула зошит ближче до себе і просто під моїм зізнанням нашкрябала пером відповідь:

“І він досі живий, бо?..”

Не знаю чому, але тієї миті мене охопило таке сильне й раптове полегшення. Так, Міра мене теж підтримала, але вона була далеко, а Юмі… Хоч ми й не були знайомі аж так добре, вона була єдиною, кого я могла назвати подругою в академії.

А відтак я підтягнула зошит до себе.

“Я подумала, що відпустити його, просто давши йому ляпаса і розірвавши наші заручини буде недостатньо. Я справді кохала його. Я перевелася сюди, щоб ми могли частіше бачитися, а він… Він просто усе зіпсував. Він зробив мені боляче, і я хочу, щоб він страждав”.

Цього разу губи вампірки вигнулися в зловісній усмішці. Схоже вона повністю схвалювала такий підхід.

“Тоді тобі варто було вилити на нього щось цікавіше за ледь теплий суп. Я трохи спостерігала за вами, ти дієш надто мʼяко”.

Це я й сама знала. Звісно, причина була в тім, що я просто не встигла вигадати нічого цікавого. А втім, мої любі сусідки, можливо, підкинути мені цікаву ідею… Треба було тільки якось заманити Семюеля до моєї кімнати і переконати вимити голову моїм зіпсованим шампунем.

Щойно Юмі прочитала мою відповідь, в неї зʼявилася якась ідея, але розповісти більше вона не встигла — до аудиторії увійшов професор, молодий фавн, й почалася лекція.

— Вітаю вас, адепти, — прокашлявшись, промовив він, окинувши нас пильним поглядом яскраво зелених очей, — Попри те, що нашу академію спіткала страшна неприємність, я щиро сподіваюся, що зникла адептка якомога швидше повернеться до нас. Як і ректор, я прошу кожного, кому щось відомо, звертатися до професорів і слідчих.

Присягаюся, на мить його очі затрималися на мені, майже вимогливо, ніби він чекав, що я зізнаюся про те, де ховається першокурсниця. Але ж я нічогісінько не знала! Принаймні нічого такого, про що не повідомила ректору раніше.

— Хай там як, — провадив фавн, вистукуючи копитами по підлозі, — я також сподіваюся, що це не вплине на вашій відданості навчальному процесу. Минулорічні екзамени були важкі, а ці будуть ще важче, й жоден викладач не буде поблажливим через те, що відбувається.

Рядами прокотилося роздратоване перешіптування, але викладач більше не дивився у мій бік, й мої плечі трохи розслабилися.

Невже він не злюбив мене з першого погляду? Але чому? Я ж нічого не зробила! Принаймні нічого такого, на що могла б вплинути…

Пізніше я, звісно, відігнала від себе цю думку. Вона була надто абсурдною. Певно мені просто здалося, адже для його ненависті не було жодної причини. Я вирішила, що це все від стресу, і від того, що Семюель та сусідки доводять мене до сказу.

До речі, змінити кімнату я найближчим часом не могла, принаймні доки не знайду когось, хто погодиться зі мною помінятися. Або ж якщо я таки вмовлю Юмі прийняти мене в себе.