8.2

Подолавши довгі сходи, я кинувся до дверей кабінету ректора, сподіваючись застати його там, але мені ніхто не відповів. Стиснувши щелепи, я востаннє роздратовано вдарив кулаком по дверях, і ледь не підстрибнув з переляку, коли озирнувся і побачив поряд із собою новеньку.

— Заради темряви! — вилаявся я, й приклав руку до ребер, відчуваючи, як серце прискорено забилося у грудях, — Невже обовʼязково так підкрадатися?

— Гадки не мала, що ти такий лякливий, — спокійно промовила вона. Тоді поглянула мені за спину, просто на зачинені двері, — Ректор не тут?

— Вочевидь, — я провів долонею по волоссю, ніби намагався його пригладити, — Ти теж хотіла з ним поговорити?

Дівчина обережно кивнула, але не стала ділитися подробицями.

Цікаво, це просто співпадіння, чи вона пішла за мною, коли я вийшов з їдальні? І як їй вдалося відкараскатися від Семюеля, що усюди ходив за нею, як приклеєний?

— Мабуть, доведеться його почекати, — зітхнула вона, сідаючи у крісло, й підхоплюючи з низького столика брошуру для адептів. Зазвичай їх видавали першокурсникам, та, оскільки вона новенька, гадаю їй також не завадить. Там є детальна мапа всієї академії з усіма поверхами.

Склавши руки на грудях, я притулився плечем до стіни. Серцебиття потрохи заспокоювалося, й переляк поступався місцем цікавості.

Поки я розглядав її, вона на мене навіть очей не підвела, демонстративно перегортаючи сторінки. Це було навіть трохи мило. Ніби дитина, що ховається під ковдрою, і вірить, що чудовисько з-під ліжка її там не дістане.

— Не боїшся запізнитися на першу лекцію? — спитав я.

Ліара все ж кинула на мене погляд поверх брошури, її світлі брови вигнулися, ніби у подиві, а тоді вона промовила:

— Скажу, що була в ректора. Як на мене, це поважна причина для запізнення.

Я не став казати, що не всі викладачі з нею погодяться. Особливо зважаючи на те, що їй дозволили перевестися одразу на третій курс, а не починати з першого, як зазвичай доводилося робити тим, хто переходив сюди з інших закладів.

Певно, їй вдалося вразити комісію результатами тестів, якщо вони схвалили цей перехід, тож тепер від неї чекатимуть більших успіхів.

— Що? — роздратовано спитала вона, не дочекавшись відповіді.

— Нічого, — осміхнувся я, — Не хочу руйнувати твою чергову мрію, але викладачі тут зрідка… Сповнені розуміння. Навіть якщо в твого запізнення, або не зданого вчасно сувою були поважні причини. Я майже впевнений, що, якщо та зникла дівчина повернеться, її зʼїдять за невиконані домашні роботи.

Новенька смішно наморщила ніс, й недовірливо примружилася.

— Ти перебільшуєш, — в її голосі почулося звинувачення. І все ж, замість знову сховати ніс за мапою та збіркою правил академії, вона поклала брошури собі на коліна.

Я байдуже знизав плечима. Яка різниця вірить вона мені чи ні? Я тут більше років, ніж вона, і не такий сповнений позитиву і марних сподівань.

— Побачиш.

“Якщо вона повернеться”, — єхидно додав Зірʼєн, вкотре натякаючи, що я міг би погодитися на його умови й спростити усім життя. От тільки я добре знав, чого варта його допомога, і досі не перевірив теорію з деревами. А ректор, як на зло, десь пропав…

І не починай тільки казати, що міг би знайти його!

“Навіщо? Ти й сам знаєш, що я можу. Варто тільки сказати мені “так”, Рене, і ми обидва отримаємо те, чого хочемо. Ти вислужишся перед братом і добре покажеш себе перед друзями родини, станеш героєм для всієї академії, і, може, для однієї конкретної панночки, що так старанно тебе ігнорує, а я…”

А що отримаєш ти?

Насправді я вже задавався цим питанням. Я знав, що він просив в інших.

“А я отримаю в боржники могутнього і перспективного чарівника, хіба не очевидно? Ми, боги, маємо суворі обмеження на втручання у світи смертних, як оцей твій. Є багато питань, які я не можу вирішити особисто, не порушивши одвічні закони. Для цього нам і потрібні ви”.

Нам? Тобто ти — не єдиний, хто лізе до інших в голову, пропонуючи хитрі перекручені угоди?

“Як грубо. Звісно я не один такий. Просто мої брати та сестри переважно не зацікавлені тим, що у вас тут коїться. Не більше, ніж тебе цікавить метелик, що застряг у павутинні, чи комаха в дзьобі у птаха. Їхню увагу здатне привернути тільки щось надзвичайне. Цікаве. Або дуже-дуже погане”.

То ти цим займаєшся? Намагаєшся привернути увагу своєї родини?

На якийсь час голос Зірʼєна зник, і я вже подумав, що нарешті зміг образити його достатньо, щоб відштовхнути й той відчепився, та, звісно, це було не так. Після кількох хвилин важкої тиші я знову почув голос бога омани, і той вже не був ані насмішкуватим, ані доброзичливим.

“Не більше за тебе, любчику”, — промовив він, і я спохмурнів, обмірковуючи його слова.