РОЗДІЛ 8

Рен

До ранку зникла дівчина так і не знайшлася. Її батьки оббивали поріг ректора, вимагаючи знайти їхню доньку, погрожували, кричали й плакали. Та, звісно, це не допомагало.

Під час сніданку в їдальні панувала напружена тиша. Ще вчора усі були впевнені, що дівчина просто непомітно втекла на якесь побачення і скоро повернеться, а тепер… Адепти були налякані. Ніхто не розумів що віддувається, й точно не чекав такого початку року.

Мабуть, якщо нічого не зміниться, батьки почнуть забирати своїх дітей з академії, або добиватимуться відставки ректора.

Навіть Еднар та Ніколас, що зазвичай не звертали уваги на те, що відбувалося навколо, були якісь напружені, вʼяло колупаючи виделкою свій сніданок.

— Як гадаєте, її скоро знайдуть? — спитав Ніколас, чия яєчня страждала більше, ніж зомбі на препарації. 

— Напевно. Вони залучили двох найкращих слідчих до цієї справи. Безпека адептів у найвищому пріоритеті. Вони зроблять усе можливе, — промовив я.

На жаль, правда була в тому, що часом зусиль недостатньо. Дехто ніколи не повертається, або ж знаходиться надто пізно.

На іншому боці їдальні я помітив новеньку, яку обіймав за плечі Семюель. Певно, йому подобалося вдавати з себе рятівника, поряд з яким їй нічого не загрожує. Піймавши мій погляд, він з викликом примружився, піднявши підборіддя.

— Усі так сполохалися, через ту першокурсницю, але ж ще навіть трьох днів не пройшло! — пирхнула якась дівчина, розгладжуючи серветку на своїх колінах, — Певно бідося просто злякалася того, що не витягне навчання.

— Ще до початку занять? — похмуро спитала в неї інша. Вона явно не поділяла думки першої, — Якби це сталося перед сесією, я б зрозуміла, але вона ще навіть однієї лекції не відвідала! Звісно, усі трохи хвилюються перед початком занять, але ж не настільки ж! І куди б вона пішла, якщо не повернулася до своїх батьків?

— А я звідки знаю! Може залишилася в подруги чи свого хлопця, чи в якомусь шинку… В будь-якому разі, якби її хтось викрав, вже знайшли б її тіло чи лист з вимогою викупу. А оскільки ні…

— Темряво, повірити не можу, що це відбувається в нашій академії, — пробубонів Ніколас.

— Колись тут отруїли старшого принца, — спокійно нагадав Еднар, — Він доволі довго провів у магічній комі.

— Але ж це було давно! І тоді йшлося про боротьбу за престол, а зараз… Не знаю, кому взагалі могла знадобитися та першокурсниця? Це якось дивно і моторошно.

Ніколас нервово потягнув свій напій через соломинку. Між його рудих брів зʼявилася глибока зморшка.

— То ти не віриш, що вона сама зникла? — спитав я.

— А ти? Гадаєш першокурсниця здатна обійти захист академії так, щоб чари ректора її не виявили? Не сміши. Чи могла вона втекти? Так. Але не розчинитися у повітрі. Вона ж навіть не з кафедри портальної магії! І навіть якби була, першокурсникам це не під силу. Хіба що такому ж генію, як ти.

Я промовчав. Не хотілося посилювати загальну паніку.

Та й не міг я усім підряд розповідати про те, що бог омани попередив мене про небезпеку, і взагалі часом не може стулити пельку.

“Чи не міг би ти згадумати про мене з більшою повагою? — спитав він невдоволено. Та, не отримавши відповіді, важко зітхнув, — Взагалі-то я міг би допомогти тобі знайти її”.

Та невже? Живу і цілу? Просто зараз?

“Хлопче, а в тебе немає скромніших запитів? Ти ж знаєш, що нам заборонено втручатися напряму. Але я можу спрямувати розслідування у правильний бік”.

Та ну? Це в який?

Я не збирався вірити йому на слово, навіть якщо глибоко всередині мене гризло почуття провини. Не тому, чия натура полягає у постійних хитрощах і брехні.

“Гаразд, недовірливий ти мій. Ось тобі перша підказка. Безкоштовно. Цінуй мою щедрість. В лісі чорніють дерева. Можливо після того, як сам в цьому переконаєшся, нарешті припиниш грати у недоторканність і погодишся на угоду зі мною”.

Спохмурнівши, я дужче стиснув виделку, й став міркувати.

З якоїсь причини Зірʼєн хотів завоювати мою довіру і прихильність, тож існувала ймовірність, що просто зараз він не брехав. Тож я мусив розповісти про це Ранмару та Даміану. Якщо, звісно, вони ще самі не в курсі.

Коли я підвівся, Ніколас та Еднар синхронно повернулися до мене.

— Куди це ти? — спитав Ніколас, — До першої лекції ще майже година.

— Забув дещо, — збрехав я. Це було простіше, ніж пояснювати про голос лихого бога в моїй голові і прокляття, що розповзалося лісом.

Я небагато знав про заборонену магію. Зрештою тому вона так і називається. В світі залишилося дуже мало книжок, які описували певні заборонені практики, і доступ до них був суворо обмежений. Але мертві рослини, зокрема багаторічні дерева, які не брала ані посуха, ані злива, вказували на серйозне прокляття.

Якщо повʼязати це зі зникненням адептки… Справи дуже і дуже кепські.