7.2

На жаль, я знати не знала, що писатиму подрузі з ванної кімнати, інакше одразу взяла б в кімнаті усе необхідне. А так довелося вертатися в кімнату, вдаючи з себе роззяву, що забула в кімнаті білизну, й потай прихопити з собою лист паперу та спеціальне перо, що заправлялося чорнилами просто всередину раз на місяць, не протікало та не потребувало постійного носіння чорнильниці.

На щастя, сусідки були надто зайняті спробами вдати, що їм немає до мене жодного діла, тож навіть не дивилися у мій бік. Тож вони не помітили, як я загорнула усе необхідне у рушник, тужливо поглянувши на магічне дзеркало.

Якби ж в Міри було таке саме! Тоді життя тут, можливо, було б не таким тоскним. Та й швидше б зрозуміли що не так із шампунем…

Треба буде обговорити з батьками це питання. В Міри однаково скоро день народження, й вони шукатимуть ідеальний подарунок. Та і в мене є якісь збереження…

Так, міркуючи, я знову зачинилася у ванній, ще й накинула на двері заклинання проти підслуховування — на випадок, якщо сусідки вирішать пошпигувати.

Звісно, відправити флакон з невідомим “сюрпризом” я не наважилася. Раптом магія переміщення спровокує якусь алхімічну реакцію? Ні-ні, я не могла наражати найліпшу подругу на такий ризик. Тож натомість написала їй листа, де в усіх подробицях розписала все, що сталося за останні дні, колір та зміни у запаху шампуню, й приправила усе це терміновими чарами.

Лист розчинився у повітрі із тихим клацанням, і я, полегшено зітхнувши, стала чекати відповіді. А заразом вирішила перевірити й інші речі — раптом довгі руки сусідок і туди дотягнулися?

Щоб зайняти чимось руки, я стала методично перебирати флакони, гребінці та навіть власні рушники. Принюхувалася, роздивлялася їх з усіх боків, підозріло примружувалася й хіба що під збільшувальним склом їх не розглядала — і то тільки тому, що не мала його із собою. Та, на жаль, так і не зрозуміла чи зробили сусідки щось із чимось ще.

На щастя, відповідь від Міри прийшла за лічені хвилини. Лист зробив коло у повітрі, а тоді приземлився мені просто в долоню. Я миттю розгорнула його, ледь не підстрибуючи від нетерплячки, й прийнялася читати:

“Люба Ліаро!

По-перше, якої темряви я дізнаюся про те, що цей паскудник зрадив тебе, тільки зараз?! І чому ти вирішила нічого не казати батькам?! Вони, як і я, люблять тебе, і будуть повністю на твоєму боці! І, якщо ти їх попросиш, вони вдадуть, ніби нічого не знають, заради тебе, й вигадають, як ще змусити його пошкодувати. Хоча я воліла б приїхати до тебе просто зараз і поголити цього виродка налисо.

По-друге, в тебе ще навіть не почалося навчання, а ти вже влізла у неприємності з розслідуванням про зниклих дівчат і посварилася зі своїми сусідками? Тебе точно не можна було відпускати в столицю без мене!

Пообіцяй, що більше ніколи не підеш у той триклятий ліс! Я серйозно! Інакше в мене не вистачить заспокійливого зілля, щоб втримати твою мати від того, щоб забрати тебе з академії. Цю жінку просто неможливо вгамувати, коли йдеться про тебе.

По-третє, будь ласка, надійшли мені зразок того шампуню, і навіть не думай користуватися будь-чим без належної перевірки. А ще краще — піди до ректора і вимагай, щоб тебе відселили від цих божевільних.

Твоя збентежена подруга”.

Попри сум, я широко всміхалася, тримаючи в руках листа від Міри. Вона завжди знала, як покращити мені настрій. Треба було написати їй набагато раніше, просто… Я не могла зібратися з думками і змусити себе це зробити після того, що сталося.

Але зараз мені було краще. Якщо, звісно, не враховувати того, що мої сусідки геть оскаженіли, і я гадки не мала чому. Я не робила нічого поганого. Особливо коли виключити мою провину у ранньому пробудженні усіх адептів зранку, хіба що…

Не знаю, як я не подумала про це раніше. Але ж там, у кімнаті Семюеля, була якась дівчина. Та, що віддалася йому, і яку він, певно, змусив про це мовчати, відколи я прибула до академії.

Від такого приниження будь-яка дівчина перетвориться на злу горгону.

Не те щоб це їх виправдовувало. Зрештою, це не моя провина, що Семюель такий козел, але… Якщо хтось з них справді мав із ним близькі стосунки до мого приїзду, це бодай трохи пояснювало їхню поведінку.

Певно це Тія. На вечірці Мел згадувала про те, що та була із якимсь хлопцем. І як я не звʼязала одне з іншим?

Дивно, але, міркуючи про це, я не відчувала злості. Тільки жаль.

Семюель образив не лише мене, він образив Тію, і, мабуть, багатьох інших дівчат, що йому довірилися. Він зіпсував не лише наше майбутнє, він також зіпсував мої стосунки із сусідками.

Напочатку вони були такі привітні. Ми могли не стати найкращими подругами, бо, зрештою, вони виявилися занадто дрібʼязкові та злі, але ми могли поладнати. Натомість через нього мені зіпсували шампунь. Ще й дорогий шампунь, який мама замовила в мандрівних торговців!

Зітхнувши, я востаннє поглянула на флакон і відправила його подрузі, а слідом написала листа:

“Люба Міро,

Сподіваюся той клятий шампунь не вибухнув, інакше я собі цього не пробачу.