5.2

Звісно, я не була провидицею, або ж банші, що могла б відчути наближення смерті. Однак я відчувала, що в академії коїться щось погане. І, звісно ж, не могла сказати про це матері, бо вона, здається, і так ледве стримувалася від того, щоб зачинити мене вдома, у безпеці під сімома замками. Мабуть, вона була б щаслива, якби я повернулася до жіночої академії.

Можливо, я також була б…

Можливо я так і вчиню, щойно змушу Семюеля зізнатися в усіх гріхах та вимолювати в мене пробачення на колінах. 

Що мене тут триматиме?

Мої сусідки мене ненавидять. Майже вся академія вважає брехухою, що зіпсувала їм останні дні відпочинку. Єдина дівчина, яка була готова стати моєю подругою, збрехала мені і зникла. Юмі — єдина здатна терпіти мою присутність, але не думаю, що вона колись захоче, щоб ми стали по-справжньому близькі. Та й необхідність щодня бачити тупу пику Семюеля — не з приємних.

Набагато ліпше буде повернутися назад, до Міри й дівчаток. Там я знаю кожен куточок і щілину… зокрема тому, що половина з них з’явилися з моєї провини. Як і сиві волосини на головах викладацького складу… І попри це, я впевнена, що мене радо приймуть назад.

З іншого боку, я не хотіла, щоб Семюель сприйняв це, як свою особисту перемогу. Та й Емілі… Хоч це і не її імʼя, я не думала, що вона зникла з власної волі, й здавалося, якщо я поїду, про неї усі просто забудуть.

Звʼязок із батьками розірвався саме вчасно, бо до кімнати повернулися мої сусідки. І, хоч я не соромилася своїх батьків, не хотіла, щоб мати бачила, як мене тут всі ігнорують.

Як і очікувалося, Тія та Мел навіть не поглянули у мій бік, ніби мене й не існувало. Кинувши сумки неподалік від ліжка, вони забралися в нього і стали щось обговорювати. Тія здавалася засмученою ще відучора, хоч я і не знала причини. І тепер, звісно, навіть не могла спитати, бо мене виключили з цієї групи.

Якби тут була Міра, то нагадала б, як ці дівчата вчинили зі мною, і що я маю перейматися їхніми проблемами в останню чергу. І взагалі, в мене було дещо, що я збиралася зробити, перш ніж сонце сховається за обрієм.

Ця думка сповнила мене рішучістю, й, сховавши дзеркало до кишені, я підвелася.

Зреагувавши на рух, сусідки все ж кинули побіжний погляд у мій бік. Очі Мії злісно зблиснули, на що я відповіла невимушеною посмішкою.

У моїй колишній академії дівчата не відпустили б мене саму. Вони випитали б в мене усі подробиці і навʼязалися б зі мною. Але я була не там. Тож могла не звітувати.

Мовчки покинувши кімнату, я вийшла в коридор, поправила легку, зручну сукню, й попрямувала у бік сходів. Звісно, я гадки не знала, як Юмі відреагує на мою пропозицію. Можливо вона просто зараз спить, звисаючи зі стелі, і пригрозиться висмоктати усю мою кров, бо я її дістала.

Але, оскільки вона не кинула мене вчора, я мусила бодай спробувати.

Зупинившись перед вже знайомими дверима, я постукала. Кілька хвилин не було чути ані звуку, аж раптом вони відчинилися, й мене зустрів спокійний погляд Юмі.

Як і минулого разу, на ній була чорна мереживна сукня, тільки тепер дещо інакша, з високим коміром та стрічкою. Одна її брова була виразно вигнута, очікуючи пояснень.

— Привіт, — я нервово переступила з ноги на ногу і поправила неслухняне пасмо, — Вибач, якщо я відриваю тебе від твоїх справ, я просто…

— Збираєшся влізти у чергову халепу? — здогадалася вона.

— Щось таке.

Формально я не збиралася порушувати обіцянку, яку дала матері. Я б не посунула до лісу сама, тим паче вночі. Але, якщо це буде вдень, і Юмі буде зі мною…

Та усі мої надії на те, що я зможу її вмовити, розбилися, щойно вона примружилася, не приховуючи невдоволення.

— Хіба в тебе немає того жалюгідного блазня, що крутився навколо тебе сьогодні цілісінький ранок, наче пес?

Я знітилася. Мені дуже хотілося б поділитися своїми думками і планами помсти бодай з кимось. Думка про те, що Юмі теж вважатиме мене жалюгідною, бо я терплю поряд із собою цього зрадника, була огидною.

Проте ми були не настільки близькі, щоб я могла їй відкритися. Принаймні поки що.

Можливо з часом, якщо вона не почне мене ігнорувати як інші, це зміниться. Можливо ми навіть станемо подругами.

Юмі мені подобалася. Попри трохи різкий характер і похмурий образ, вона не була зверхньою чи злою. Здавалося, десь за шарами броні ховається добре серце.

Тож підсвідомо я хотіла сподобатися їй.

— Він мені не вірить, — зітхнула я, не вдаючись в усі подробиці своєї драми. Якщо Семюель був аж таким, як я підозрюю, навряд бодай хтось в академії не знав, що він зраджував мене. Звісно, це також не додавало мені популярності в їхніх очах. Але нехай.

Яке мені діло, що всі думають, коли я навіть не впевнена, що залишуся?

— Який сюрприз, — гмикнула Юмі. Втім, в її голосі не було втіхи чи насмішки. Скоріше щось ближче до дуже добре прихованого співчуття. Довелося докласти зусиль, щоб його помітити.

— Словом, я хотіла піти в ліс… Пошукати інші зачіпки. Крім мене її, здається, ніхто не памʼятає, тож я можу помітити щось, що слідчі могли пропустити. Але я не хочу робити це сама. Я знаю, ти її не знала, вона влізла до твоєї кімнати, ймовірно, щоб щось поцупити, але…