4.3

❦

Ритуал не був занадто складний, особливо коли формально я мав пропуск на територію академії. Просто він дещо… Потребував певних покращень. Що справді було складно, то це зробити відкриття порталу невидимим для ректора, інакше той, зрештою, виправить плетіння, і цей шлях для мене буде закритий. А я ще не готовий відмовитися від такої зручності.

І не впевнений, що буду. Принаймні не раніше, ніж від цього буде більше проблем, ніж користі.

“Тобі просто подобається порушувати правила, — промуркотів Зірʼєн мені на вухо, так, ніби сам був в кімнаті та заглядав через моє, — Чому, як думаєш, я з усіх обрав саме тебе, Рене? Бо ти особливий”.

Впевнений, він це каже усім дурням, яких хоче вмовити укласти угоду.

“А от і не всім! Я що тобі, якийсь бог легкої поведінки?” — спитав він, не приховуючи обурення.

Не слід було відповідати, бо поки що мені чудово вдавалося ігнорувати його, і я планував робити це і надалі, допоки він не відвʼяжеться від мене. Проте його відповідь заскочила мене зненацька, тож, вигнувши брову, я спитав:

— А що? І такий існує?

На щастя, навчання ще не почалося, тож тут, в порожній лабораторії, мене ніхто не міг почути, і, відповідно, прийняти за дивака, що розмовляє сам із собою.

“То тепер ти розмовляєш зі мною?”

Зір’єн мав бути задоволеним, бо ж нарешті домігся свого. Проте натомість він здавався роздратованим. Дивовижа.

— Я однаково не пристану на твої умови, хай якими б вони не були, — промовив я, не відволікаючись від роботи, — Тож закінчуй ламати цю комедію та дай мені спокій.

Я торкнувся накреслених ліній кінчиками пальців, напитуючи їх силою. Медальйон у формі сонця, який вже кілька років слугував як пропуск на територію академії для адептів, слугував таким собі ключем, адаптованим під інші умови.

“Впевнений, що саме цього ти хочеш? Хто зна, коли тобі знадобиться козир у вигляді могутнього бога? Чи не краще притримати таке наостанок”.

— Якось самі розберемося, — байдуже кинув я.

Навіть якщо тут справді відбувається щось небезпечне, якось розберемося. Давали ж раніше якось раду собі без богів, і цього разу впораємося. Торн взагалі службу проходив, і зі слідчими активно співпрацював. Якщо сюди хтось проліз…

“Або щось”, — єхидно підказав бог омани, надто вже задоволений для того, кому знову відмовили. Вкотре. Це здалося мені підозрілим, проте я знав, що він хоче почути, й не збирався грати на його нечесну руку.

— Або щось, — кивнув натомість, — Брати із цим розберуться.

“Мабуть, — гмикнув Зірʼєн, — Або ж ні, й до кінця тижнів зникне ще один адепт”.

— Вона не була адепткою, — зауважив я.

“Як знаєш”.

— Це підтвердили документи. І, якби вона справді була на третьому курсі, її мусив би хтось знати.

“Звісно”.

Я роздратовано стиснув кулаки. Звісно ж, я розумів чого він добивається. Хоче, щоб я шукав в нього відповідей. А за його допомогу, як відомо, береться плата. Мало того, ще й допомога така, що неминуче пошкодуєш про те, що звернувся до нього.

Ця магія нещадна навіть до тих, хто не байдужий підлому богові, й смертельна для його ворогів.

“На твоє щастя, ти мені не ворог. Тож житимеш”.

— Красно дякую, — холодно відказав я, та однаково не збирався пристати на його пропозицію.

“Ти ж навіть не знаєш від чого відмовляєшся!” — випалив бог, не приховуючи роздратування. Та я лише байдуже знизав плечима.

— Навряд від чогось хорошого. Коли ти вже здасися?

“А ти? Я в житті не зустрічав такого впертого смертного!”

— То пошукай більш зговірливого, й залиш мене.

Я майже закінчив із плетивом та налаштуванням медальйону. Накреслені лінії та символи почали випромінювати слабке сяйво. Ще зовсім трохи, і я зможу відчинити прохід!

Звісно, було б добре спочатку попередити брата про своє прибуття якимось листом, проте їх в нього тепер стільки щодня, що він його може не помітити раніше наступного тижня…

Це, звісно ж, не його провина — просто його робота потребує відповідальності.

“Невже ти гадаєш, що, якби я мав вибір, то так би й зробив? — пробуркотів бог, жаліючись, — Ніби це межа моїх мрій — роками вмовляти тебе піти на угоду! Та ти ж навіть нічим цікавим не займаєшся більшу частину часу, уявляєш наскільки це нудно — спостерігати за тобою?”

— Чекаєш від мене співчуття?

“Від тебе дочекаєшся…”

Важко зітхнувши, я влив у формулу більше магії, й відчув, як від виснаження трохи поколюють кінчики пальців, а тоді центр креслення заполонило магічне сяйво. Прохід нарешті відкрився, і тепер розширювався, аж доки не став досить великим, щоб я міг крізь нього пройти.

Звісно, тепер ні про які розмови із богом омани і йтися не могло.