4.2

Я не збирався реагувати на це. Знав, що Зір’єн — майстер інтриг та маніпуляцій.  Він точно знає як добитися свого, тобто моєї уваги.

Та разом із небажанням давати йому те, чого він хоче, мене з’їдала нудьга… і цікавість.

“Бачу, мені вдалося привернути твою увагу, — гмикнув він, — Чи радше сказати вона?”

Не розумію, про що він.

“Ну звісно. Такий геній, молода надія магічної наукової спільноти, вищий за людські почуття, й ні за що не зізнається у тому, що йому сподобалася дівчина”.

Роздратовано цокнувши язиком, я різко закрив підручник, від чого дівчата, що обговорювали Ліару, здригнулися, перелякано подивившись у мій бік.

Я, звісно, цього не хотів. Хто ж знав, що вони такі лякливі?

“Хай тішаться, поки можуть”.

Чому? Ні, стривай, я не хочу знати. Я тебе ігнорую.

“Бо їм набагато легше винуватити когось у брехні та дурному розіграші, ніж бодай на мить припустити, що хтось справді зник”.

Я із сумнівом подивився у бік новенької. Та дозволила Семюелю обійняти себе та повести подалі від цікавих очей та недобрих язиків, але наостанок знову поглянула на мене та вперто стиснула губи.

Мене з дитинства вчили, що Зірʼєн — негідник. Йому не можна довіряти, його не варто слухати. І вже тим паче не можна укладати із ним угоди. Але, якщо в академії дійсно відбувається щось дивне, і щось чи хтось намагається це приховати…

“То що? Ти припиниш грати у мовчанку зі мною?” — гмикнув бог омани, явно задоволений собою. Звісно, я не міг цього допустити.

Ні. Я поговорю із братами про твої натяки.

“Але ж ти відповів!” — обурився він.

Не було такого, — подумки гмикнув я. Не тільки він вміє знущатися з інших.

“Та от, щойно ж! Ти мені відповідаєш! От вперте хлопчисько! За всі роки моєї праці не бачив нікого нахабнішого за мене!”

Цього разу відповіді від мене він не дочекався.

Підвівшись з трави, я прихопив із собою підручник, й собі пішов геть. Треба було знайти спокійніше місце для того, щоб відкрити портал так, щоб цього не помітила адміністрація.

Формально вважалося, що відкрити несанкціонований портал на території академії неможливо завдяки особливому плетиву захисної та блокуючої магії, але чотири роки тому мені було трохи нудно, і я знайшов малесеньку прогалину…

Словом, я знав, що якщо підчепити частину плетива певним чином в певному місці, можна обійти правила… Щоправда, лише з академії. Таким чином ніхто з того боку не міг потрапити сюди. І, звісно ж, я нікому про це не сказав. Хоча, заради безпеки, таки залишив певну латку, яку не помітиш, якщо тільки точно не знаєш, що вона там є.

Не отримавши від мене відповіді, бог нарешті заспокоївся, й у моїй голові знову запанувала тиша.

Я б все віддав, аби тільки він мовчав і надалі, але, звісно, не укладав би з ним угоди. Не лише тому, що брати тоді мене вколошкають, просто він мене страшенно дратував.

Найбільше мене цікавило те, чому він взагалі обрав мене, коли зʼявився вперше.

Я тоді був ще дитиною, що тільки-тільки освоювалася у палаці.

Після того як мати зникла, залишивши мене на старшого брата, а моя сила прокинулася та зруйнувала наш будинок, Сайрен робив усе, щоб захистити мене. Навіть погодився переїхати до палацу та офіційно стати другим принцом.

Я ж… Йшов у комплектації.

На відміну від братів, в мені не було жодної краплі королівської крові. І, хоча король формально взяв наді мною опіку та визнав мене як названого сина, це був загально відомий факт. В нас із Сайреном була одна мати та різні батьки.

Це довга і заплутана історія, що викликала купу чуток у королівстві та призвела до того, що мій названий батько був вже понад десять років не в шлюбі.

Офіційно королева, мати першого принца, відпочивала в резервації десь далеко на півдні, відновлюючи підірване здоровʼя, проте я знав, що насправді її вигнали за злочини, вчинені проти королівської родини та королівства, а шлюб потай розірвали, щоб тільки вона вже не могла претендувати на трон. 

Словом, в нас тут і без того був скандал на скандалі. Не вистачало ще лихого бога на додачу. От тільки Зірʼєн моєю думкою, звісно не цікавився, ніби якась самотня літня тітонька, котрій було страшенно нудно, й постійно хотілося з кимось поговорити.

Він любив повторювати, що йому не довелося б мене діставати, якби я просто дав йому бажане. Та, звісно, я не збирався цього робити, хай там що він собі задумав.

Інколи бажання розпитати Зірʼєна, щоб нарешті дізнатися, чому з усіх бовдурів в цьому світі, що радо погодились би на його умови, він обрав саме мене, ставало просто нестерпним. Та я кожного разу нагадував собі, що це лише перший крок до того, щоб пристати на угоду, й натомість змушував себе відволікатися на дослідження.

Відколи я розпочав навчання, ще у палаці, де до мене приставили кілька талановитих магів, мене цікавила магічна наука. Втім, за кілька років мені вже стало замало вивчати те, що вже відкрив хтось інший. Я хотів зробити свій вклад, власні відкриття…