2.4

— Он як? — гмикнув він, намагаючись приховати роздратування.

— Так, познайомилася з дуже доброю дівчиною, коли тільки перемістилася, і та допомогла мені зорієнтуватися. А сусідки по кімнаті запросили мене на вечірку. Я сподівалася, що зустріну тебе тут.

Звісно, жодних згадок про мене чи нашу домовленість. Але, замість розслабити Семюеля, це тільки викликало в нього зайві підозри.

— А той хлопець? — спитав він, знову кинувши невдоволений погляд у мій бік.

Я ледве стримався, щоб не захихотіти, настільки абсурдним було те, що він просто зараз ревнував її до мене через розмову, після того, як переспав з купою першокурсниць за останні три роки.

— Хлопець? — перепитала вона, здивовано піднявши брови.

Варто було віддати Ліарі належне: на відміну від свого нареченого, вона добре тримала обличчя.

Якби Семюель був бодай трохи розумнішим, він не надавав би цьому аж такого значення, і не поводився б як придурок. Та, на жаль для нього, мізків йому явно бракувало.

— Я помітив, як він говорив до тебе, — не вгавав він, — Темне волосся, зарозумілий погляд.

Ліара трохи нахилила голову вбік, роздивляючись його.

— Я навіть імені його не знаю. Ти що, ревнуєш, Семе? Гадаєш, я подивлюся з цікавістю на якогось іншого хлопця, коли в мене є ти?

Так, вочевидь вона знала як потішити його его. Навіть хвилини не минуло, як той вишкірився й закружляв її так, що Ліара розсміялася, а тоді прошепотів:

— Ти найкраща, ти ж знаєш це?

Темряво, який же він лицемір.

“Ти міг би легко змусити його казати правду. Лише одна крапелька відповідного зілля, і він заспіває, мов та пташка”, — підбурював мене Зірʼєн.

Я, звісно, і сам це знав. І міг зварити це зілля з заплющеними очима.

От тільки його використання без офіційного дозволу могло призвести до виключення з академії. І тоді навіть вплив моєї родини не допоміг би.

“Тільки якби тебе спіймали”.

Важко зітхнувши, я відштовхнувся від стіни і вже збирався йти. Не варто було і приходити. Що я взагалі тут роблю?

“Підслуховуєш”, — підказав набридливий бог.

Отож бо, а я навіть не збирався цього робити.

Зірʼєн захихотів так, що я почув навіть відлуння його сміху.

“Тебе виховувала королівська шпигунка. Це Кіара навчила тебе цього закляття, і ти вже не вперше ним користуєшся”.

Так, але зазвичай це ніяк не стосується цього ідіота Семюеля та його драми. Вочевидь цій дівчині не потрібна моя допомога. Можливо вона навіть не вдає закоханість, і дійсно просто настільки дурна, щоб залишитися і сподіватися, що він виправиться, ніби зрада — це якась застуда, від якої можна видужати.

Тут я просто гаю час, який міг і мав би витратити на дослідження.

“І що, тобі анітрохи не цікаво чим усе закінчиться?”

Аніскілечки.

“От брехун”.

Гаразд, можливо мені справді трохи цікаво, але це тому, що мені важко її зрозуміти. Зазвичай я без проблем читаю людей. Їхні бажання, емоції та наміри. Особливо коли вони не набагато старші за мене.

Дівчата, що крутяться навколо Семюеля, або хочуть розважитись, або прагнуть “справжнього кохання”, або ж його грошей. І останнім переважно не було б діла до того, з ким ще він спить та фліртує, якби ті були із ним заручені.

Та, якби їй було байдуже, вона не плакала б.

“А якби тобі було байдуже, ти вже пішов би”.

Важко зітхнувши, я кинув останній погляд на цих двох, що ніяк не припиняли муркотіти, відізвав заклинання для підслуховування, та змусив себе піти. Я мав забратися звідси, повернутися до справи, поки та частина гуртожитку вільна від галасливих адептів та не в міру цікавих першокурсників.

Та, коли я вже прямував до виходу з вітальні, мені шлях перекрили дві першокурсниці. Судячи з усього, одна підбурила іншу зі мною познайомитися, бо та була занадто сором’язлива.

— Привіт! — всміхнулася підбурювачка, — Це Тіана, моя сусідка. Вона вже кілька хвилин спостерігає за тобою, не наважуючись познайомитися.

— Агов! — обурено прошепотіла вона, а тоді подивилася на мене із сумішшю сорому й цікавості.

— Перепрошую, але я поспішаю.

Я оминув їх, не звертаючи уваги на обурені вигуки іншої.

Звісно, це скидається на те, що я зарозумілий засранець. Що такого в тому, щоб просто назвати своє ім’я? Однак це не випадкове знайомство. Вочевидь, вона хоче романтичних стосунків, можливо навіть зі мною. Якби я відповів на питання, це сприйняли б за схвалення з мого богу, яким це аж ніяк не є. Тож краще промовчати й здатися грубіяном, ніж ускладнити все, і потім пояснювати, чому стосунки мене не цікавлять, довівши когось до сліз.

Нарешті опинившись в коридорі, я зміг вдихнути на повні груди.

Мені завжди було дискомфортно у хаотичному натовпі. Не тому, що я почувався зайвим, просто… Забагато галасу. Ніби звуки фізично тиснули на мене.