2.3

А от Семюель, замість шукати свою наречену, попрямував просто до мене. Вигляд в нього був відверто вбивчий, та мене, звісно, цим було не налякати.

— Так-так, хто це нас вшанував своєю присутністю? — протягнув він, примружившись, — Невже сам королівський цуцик?

Семюель любив нагадувати, що мій брат — королівський байстрюк, а мене лише пожаліли, ніби це було якоюсь страшною образою, а не загально відомим фактом. Мене це, власне, не зачіпало. Я ніколи не розумів тих, хто найголосніше волає про чистоту крові та роду.

Це не було моєю поразкою чи досягненням. Я аж ніяк не міг вплинути на те, де і ким народитися, і не треба бути генієм, щоб це розуміти.

— Як чудово, що ти знайшов час приєднатися до святкування, враховуючи свій щільний графік, — гмикнув я, проводжаючи поглядом руду дівчину з рожевими щоками, що увійшла до вітальні невдовзі після нього. Мабуть, це вона була із ним в кімнаті. Втім, я намагався не робити швидких висновків.

— Хто та дівчина, що розмовляла з тобою раніше? — спитав він, явно бажаючи швидше перейти до справи, та я не збирався грати йому на руку.

Натомість свиснув, від чого кілька інших адептів повернули в наш бік голови.

В академії було легко знудьгуватися, тож народ тут був жадібний до пліток та бійок, попри усі правила академії та невдоволення адміністрації. Тож чому б їх трохи не розважити?

— Що, ось так швидко? Я сподівався, що ми ще трохи потанцюймо, обміняємося компліментами…

Звісно, він не стримався. Це взагалі ніколи не було його сильною рисою. Різко підступивши до мене, Семюель схопив мене за комір сорочки, та я лише вишкірився.

Ми обидва знали, що до справжньої бійки не дійде. Точно не при свідках, бо це загрожуватиме йому виключенням. Доведеться чекати тренувань, щоб бодай спробувати.

— Годі грати в ігри. Хто вона?

— Гадки не маю про що ти говориш, — нахабно збрехав я, насолоджуючись тим, як його обличчя червоніє від гніву.

Певно, він таки впізнав її, хоча й не міг у це повірити. Здається сусідки щось згадувала про романтичний сюрприз, тож, підозрюю, Семюель нічого не знав про її переведення.

Мені було цікаво що він робитиме, коли дізнається. Чи вдаватиме з себе порядного нареченого, щоб зберегти заручини? Чи накаже усім колишнім мовчати про його пригоди у ліжку?

Певно, він розуміє, що не зможе. Принаймні він не закриє рота геть усім. Особливо тим, з ким розійшовся не на кращій ноті.

Його мозок просто зараз зайнятий пошуком рішення, якого не існує, і це його злить. Йому потрібне підтвердження того, що він помилився, що це не Ліара. Але це вона.

Зрештою, зрозумівши, що так він відповіді не отримає, Семюєль відштовхнув мене і ринувся у натовп, щоб розшукати її, поки інші озиралися на нього й намагалися зрозуміти що щойно сталося. Я ж просто спостерігав за всім на відстані, знову скориставшись заклинанням для прослушки, яке почепив на Семюеля, поки той грав у альфа самця.

Я бачив, як він наблизився до дівчини та обхопив пальцями її запʼястя.

— Ліаро? — коли вона озирнулася, його голос затремтів, однак, готовий закластися, він змусив себе всміхнутися, — Це справді ти?

— Привіт, Семе, — мʼяко сказала вона. Голос дівчини був лагідним, ніби вона справді була рада бачити цього гівнюка.

Крізь натовп я бачив, як вони обійнялися, й в шлунку зʼявився неприємний лоскіт, як від несвіжої їжі.

— Я такий радий тебе бачити, — брехня, — Я так скучив, — знову брехня, — Але що ти тут робиш? Як ти тут опинилася?

Він відчайдушно намагався приховати розгубленість та страх від того, що його зловили на гарячому, та, гадаю, Ліара усе розуміла. Та однаково продовжувала терпіти його доторки і обійми.

Мені на її місці було б гидко. Втім, мені і зараз гидко, просто спостерігаючи за ними.

Чому мені не байдуже?

“Можливо тому, що вона тебе зацікавила?” — підказав єхидний голос в моїй голові.

Звісно, я не відповів. Я ніколи не відповідаю, хай яким наполегливим він є. Брат застерігав мене триматися якнадалі від хитрого бога та його інтриг. Якби ж він сам дав мені спокій!

Часом здавалося, що він просто знудився, тому і підглядає через мене та інших у наш світ. За стільки років, відколи він вперше звернувся до мене, бог омани ніколи не намагався підштовхнути мене до угоди. Як він сам казав, майже кожен смертний колись звертався до нього із проханням — варто було лише дочекатися слушної миті.

Та я не був дурним, і не збирався просити допомоги в того, хто здатен перекрутити будь-яке бажання.

— Я не казала, бо хотіла зробити тобі сюрприз, — промуркотіла Ліара, і на мить я уявив, як радісно сяють її очі, поки вона дивиться на цього зрадника, — Від сьогодні я вчитимусь тут, на третьому курсі. Ми нарешті зможемо частіше бачитися, хіба ти не щасливий?

На жаль, натовп приховав їх від мене, тож я не зміг побачити його обличчя, та мені вистачило і його потуг зі спробами удати, ніби для нього це не катастрофа.

— Звісно щасливий, кохана, — промовив він, навіть не скривившись, — Але я ж міг тебе зустріти, допомогти тобі з речима, показати усе… Варто було попередити.