2.2

Звісно, ніхто в академії не знав, що він був заручений. Це вберегло б бодай частину дівчат від того, щоб звʼязуватися з таким нікчемою.

Кілька її слів могли б перетворити усю жіночу половину академії на його злісних ворогів. Так, вони не завжди ладнали з різних причин, та, отримавши спільного ворога, легко обʼєднали б зусилля, щоб зробити його життя тут нестерпним.

Однак, замість розповісти правду, вона лише всміхнулася, ховаючи справжні емоції, та промовила:

— Так, пощастило.

Звісно, я не збирався втручатися. Мені не було діла до того, що наречена Семюеля вдає, ніби не знає про його зраду. Певно, в неї були якісь причини для цього, і я щиро сподівався, що це не дурне кохання та віра у те, що десь там, всередині, він кращий, ніж був насправді.

І все ж, замість піти з вечірки, я залишився, продовжив слідкувати за нею здалеку.

Так за кілька хвилин я дізнався її імʼя. Ліара. Й що вона перевелася на третій курс стихійного факультету з жіночої академії магії, що на сході.

За годину, що я спостерігав за дівчиною, до неї кілька разів підходили різні хлопці, щоб познайомитися, пофліртувати, й запросити її в місто на тістечка на вихідні, проте вона щоразу ввічливо відмовлялася, даючи зрозуміти, що не налаштована на побачення.

Якось дочекавшись, поки вона відійде від подруги, щоб сходити по напій, я зайшов їй за спину та промовив:

— Ти могла б і погодитися. На одну з тих пропозицій.

Різко поглянувши на мене, Ліара спокійно підхопила з таці келих та покрутила його в пальцях, розглядаючи.

— Ти шпигуєш за мною? — втім, не було схоже на те, що це бодай трохи хвилювало її. Тон дівчини був цілковито байдужий.

Я знизав плечима, заховавши руки у кишенях штанів.

— Можливо. То чому ти відмовляєшся?

— А з чого мені погоджуватися? — Ліара склала руки на грудях і примружилася, тепер її погляд обпалював, наче вогонь.

— Він тебе зрадив. На твоєму місці хтось захотів би відплатити йому тим самим, — насправді я особисто бачив, як дехто з дівчат, що спали із Семюелем, намагалися змусити його ревнувати… Звісно, йому було цілковито байдуже. Та підозрюю, що він не був би такий байдужий, якби на їхньому місці була його наречена. Не з любові, звісно, а через репутацію.

Деякі з них навіть побудували більш-менш притомні стосунки із хлопцями, що спочатку були лише інструментами для привернення уваги. Вони були просто тут, на вечірці, і вже навіть думати забули про цього невдаху.

— Я доросла дівчинка, сама розберуся, — холодно відказала вона.

З якоїсь причини я дратував її. Може тому, що опинився поруч в момент слабкості. А може вона хвилювалася, що я порушу обіцянку й розповім Семюелю, що його розкрили.

Я дійсно хотів би побачити обличчя цього дурня, коли він про все дізнається, втім не збирався влазити в її справи, особливо коли вже вона так гарно попросила мене цього не робити.

— Не сумніваюся, — гмикнув я, а тоді поглянув їй за спину й помітив Семюеля, що увійшов до вітальні, досі поправляючи ґудзики на сорочці. Ліара миттю напружилася, ніби зрозуміла на кого я дивився, хоч і не озиралася, — Він тут, — підказав я, їй, — Що робитимеш?

— Скидаєшся на когось, хто має пропозицію, — їдко зауважила вона.

— Можливо, — я стишив голос до шепоту і грайливо підморгнув, проте вона на це не купилася й тільки закотила очі..

Навряд пішаки вже встигли донести Семюелю, що того шукала його наречена, тож мені було цікаво чи впізнає він її в натовпі зі спини.

Спочатку його погляд байдуже ковзав натовпом, ніби вишукуючи наступну жертву. Він завжди почувався в цій академії королем, хоча, якщо відверто, був лише молодшим сином барона, і не міг похвалитися навіть першим місцем у рейтингу академії.

Цьому придурку це так боліло, що він якось спробував відправити мене до цілительського корпусу просто в день екзаменів.

Він, либонь, досі не розумів чому я на нього не доніс, й від цього ненавидів мене ще дужче. Мені ж переважно було байдуже до нього, доки це не перетворювалося на мій особистий головний біль.

А тоді він помітив Ліару.

Спочатку Семюель здивовано кліпнув, ніби не повірив своїм очам. Тоді нахмурився. На його обличчі так і читалося: “Що, заради темряви, вона тут робить?!”

Не стримавшись, я пирхнув, дивлячись йому просто в очі, й ті недобро примружилися, а за мить він рушив просто у наш бік.

— Він йде сюди? — тихо спитала вона, однак нічим не виказувала, що помітила це. Я непомітно кивнув.

— Ти могла б змусити його ревнувати, — ледь чутно запропонував я.

Заінтригована, Ліара виразно вигнула брову.

— Фліртуючи з тобою?

— Він мене, мʼяко кажучи, ненавидить. Це довга історія.

Кивнувши, вона всміхнулася, й на мить мені здалося, що дівчина збиралася погодитися... Однак натомість Ліара хитнула головою, промовивши самими губами: "Обійдуся", — та рушила у зовсім інший бік.