1.5

Попри всю свою романтичність, я не була наївною. Я добре знала про зради з книжок, хоча й сподівалася, що це ніколи не торкнеться нас з Семюелем. Що це не частина нашої казки. Однак я помилялася.

Він виявився зрадником. Негідником. Він був не вартий моїх сліз, та я однаково не могла нічого із собою зробити, поки гарячі сльози текли щоками, а я не мала сил зрушити з місця. Мені було шкода своїх мрій, моєї сліпої віри й часу.

Там, за дверима, він гадки не мав, що зіпсував усе, що було між нами. А може йому було байдуже. Якби не так — він ніколи б не зрадив мене. І тоді я пообіцяла собі, що він пошкодує.

Я ще не знала як саме, проте збиралася відплатити йому. Так, щоб йому боліло, як мені. Нехай навіть з іншої причини.

Але для цього я мала піти.

Хай як сильно я ненавиділа його цієї миті. Хай як сильно хотіла увірватися до тієї кімнати та кинутися на нього, викинувши його з вікна, він не мав знати, що я приходила. Що я дізналася про зраду. Інакше я не зможу підібратися достатньо близько, аби наробити йому бід.

Тож я витерла сльози, і вже збиралася йти, як раптом за спиною почулося:

— Підслуховуємо?

Різко озирнувшись, я побачила високого хлопця з чорним, як у ворона, волоссям, що стояв, склавши руки на грудях та притулившись плечем до протилежної стіни. Він був гарний, з тих, кого залюбки намалював би будь-який художник, з ідеальними рисами обличчя, довгими темними віями та неймовірними очима кольору небесної блакиті. Його статура не була виразно войовничою, як в багатьох лицарів та бойовиків, натомість він був стрункий, та однаково привабливий.

Та мене хвилювало лише те, що він знав те, що я збиралася приховати.

Кинувши боязкий погляд на двері за моєю спиною, я переконалася у тому, що Семюель нічого не почув, чи принаймні не надав цьому значення — оскільки з кімнати знову почулися стогони і сміх, і наблизилася до незнайомця. Мої вуха та щоки досі палали від гніву та приниження, та я однаково змусила себе з гідністю подивитися на незнайомця.

— Будь ласка, не розповідай нікому про те, що бачив мене тут, — промовила я. Мій голос навіть не тремтів, я була спокійна, наскільки це було можливо для дівчини, чиє серце щойно вийняли з грудей і розтрощили.

Його погляд був уважним, вивчаючим. Він не поспішав із відповіддю, втім і не підняв галас через те, що я стовбичила перед дверима чужої кімнати. Хай які думки роїлися в його голові, мені залишалося лише здогадуватися й сподіватися на те, що він не один з близьких друзів мого зрадливого нареченого.

— Гаразд, — зрештою промовив незнайомець. Здавалося, насправді його геть не хвилювало хто я і що тут роблю, а уся ця розмова була затіяна винятково через нудьгу, й через це я відчула, як всередині мене піднімається роздратування.

В мене щойно померли усі мрії на майбутнє із засранцем, якого я дарма кохала від самого дитинства, а цьому й діла нема!

Звісно, ми не знайомі, і він гадки не мав що щойно сталося, проте почуття не завжди дружать із головою.

На щастя, мій язик до неї краще прислухається. Тож я змусила себе всміхнутися й промовила:

— Дякую. Я, мабуть, піду.

Я не мала змоги перевірити, чи він справді дотримається своєї обіцянки, чи розповість про все Семюелю за першої ж нагоди. Та й примусити його мовчати також не могла. Однак, якщо Семюель не побачить мене біля своїх дверей просто зараз, буде набагато легше переконати його, що це була не я, або ж я, проте плакала, бо заблукала й не знайшла його на вечірці.

Навряд він вирішить, що я промовчала б, якби знала про його зраду, тож я в будь-якому разі буду в безпеці.

Обійшовши незнайомця, я була рішуче налаштована повернутися на вечірку та знайти дівчат. Найкраще зараз — це відволіктися і вдати, ніби все гаразд, а заразом, якщо вийде, зібрати трохи інформації про Семюеля, не викликаючи підозр.

Однак не встигла я зробити й кількох кроків, як почула:

— Він цього не вартий.

Я повільно озирнулася, подивившись просто на нього. Раніше я була впевнена у тому, що розбираюся у людях. Чи принаймні можу відрізнити гівнюка від гідного чоловіка. Однак, як виявилося, не можу.

Мабуть, ці його слова можна сприймати як підтвердження того, що вони з Семюелем не ладнають. Було б добре, якби єдиний свідок мого обману не був на його боці.

Я гадки не мала хто цей хлопець і чого від нього чекати, тож краще було б взагалі не відповідати. Та однаково, перш ніж піти, сказала:

— Я знаю.