1.4

Щодо її сусідки я не була така впевнена, проте вирішила, що вона, можливо, просто обережна, як Міра. Вона мене просто не знає. Поки що. Але ми потоваришуємо!

— То… Ти першокурсниця? — поки Тія сіла на своє ліжко, Мел почала розбирати свою валізу.

Я була готова до цього питання, тож не образилася.

— Ні, насправді я перевелася на третій курс стихійного факультету.

Тія розтулила рота, навіть Мел завмерла, тримаючи у руках нічну сорочку.

— Перевелася? Але звідки?

— З жіночої академії магії. Це на сході, — м’яко додала я, — Там було чудово, але я дуже хотіла навчатися саме тут.

Цього разу дівчата кивнули з розумінням.

— Це правильно, столична академія магії вважається найкращою. Випуститися звідси набагато престижніше, ніж з будь-якої іншої академії. Але ти це вже, звісно, і сама знаєш, — всміхнулася Тія.

Мел промовчала, продовжуючи розкладати речі, проте більше не проявляла відкритої ворожості. Я ж подумки вирішила пізніше вивідати в Тії що полюбляє її подруга, щоб я могла її підкупити.

— До речі, ти підеш на вечірку на честь початку навчального року? — раптом промовила Тія, — Зважаючи на цю гарну сукню, я припустила, що саме туди ти й збираєшся, але, оскільки це твій перший день…

Я мала б сказати, що вперше про неї чула, однак не стала. Це ж був мій шанс!

Якщо це вечірка на честь початку навчального року, значить там будуть всі! Хіба може бути краща нагода для того, щоб нарешті зустрітися з Семюелем?

— Звісно! Звучить чудово! — запевнила я, й сусідка радісно плеснула долонями.

— Ідеально! То підемо утрьох! Вечірка за годину у вітальній чоловічого гуртожитку.

— Чоловічого? — здивовано кліпнула я. З одного боку це, звісно, було ідеально для моїх планів. Навіть якщо Семюель з якоїсь причини вирішить не йти на вечірку, я однаково буду досить близько, й точно знайду когось, хто підкаже мені де його кімната. Та з іншої… — Хіба правила не забороняють?

Тія засміялася і махнула рукою в повітрі, ніби я сказала щось дотепне.

— Та облиш. Насправді більшості правил ніхто не дотримується, і адміністрації про це добре відомо. Але вони зобовʼязані попередити, щоб адепти не нахабніли. До того ж, ця вечірка — це традиція. Декани та коменданти, і навіть ректор — усі про неї знають. Тож повір мені, ніхто не виключить тебе за те, що ти туди прийдеш.

Я задумалася. Звісно, було трохи лячно через можливі наслідки. Та, з іншого боку, там будуть всі, хіба ні? То чому я маю залишатися?

— Гаразд. Ходімо?

❦

Я не хвилювалася перед зустріччю з Семюелем. Хіба що трішечки, й це було приємне відчуття, як перед святом. Тож, поки ми блукали темними коридорами академії, моє серце радісно 

— Ти аж сяєш, — зауважила Тія, — Часто буваєш на подібних заходах?

Насправді так, проте справа була не в цьому. Так я і відповіла. Звісно, цього виявилося замало, тож довелося пояснити:

— Тут навчається мій наречений. Ми довгий час підтримували з ним стосунки на відстані, і от, нарешті, я змогла перевестися сюди. Він ще не знає.

— Ти не сказала йому? — перепитала Тія, явно здивована моїм рішенням.

— Ні, вирішила зробити йому сюрприз. Він точно зрадіє, а ще це буде романтично, як у книгах… — я мрійливо зітхнула, й сусідки перезирнулися, ніби подумки перемовляючись між собою.

Вони, певно, сумнівалися, як і Міра. Але усе це дарма! Семюель — найкращий наречений у світі! Добрий, уважний, розумний, турботливий… І, що найважливіше, ми кохаємо одне одного! Немає жодної причини для хвилювання.

— Що ж, — зрештою всміхнулася Тія, — якщо він тут навчається — ви точно зустрінетеся на вечірці! Ніхто тут її не пропускає. Ну… Хіба за деякими виключеннями.

Саме це я і хотіла почути.

Чоловічій гуртожиток був розміщений на протилежному боці академії, ніби чергове підтвердження того, що адміністрація справді не схвалює перебування там протилежної статі. Однак нас ніхто навіть не спробував зупинити. Навіть комендант гуртожитку, що мав би слідкувати за цим, був не на місці. Інакше точно помітив би кілька десятків дівчат, що прямували на вечірку, навіть не намагаючись це приховати.

Схоже Тія таки мала рацію, й ніхто не збирався нас зупиняти. Це також додало мені впевненостій рішучості.

Щоправда, я сумнівалася щодо того, як усі адепти мають поміститися в одній вітальні, а дарма! Вона виявилася величезною, просто як бальна зала. Хіба що заставлена книжковими шафами, столами з наїдками й напоями та зручними кріслами.

Коли ми прийшли, вечірка вже була в самому розпалі: усі їли, пили й перемовлялися. Подеколи то з одного, то з іншого боку долітав веселий сміх.

Я, звісно ж, одразу почала шукати поглядом Семюеля. Однак, навіть обійшовши усю залу, не знайшла його. Схоже він таки залишився у своїй кімнаті, щоб відпочити та підготуватися до першого дня занять, і я всміхнулася цій думці. Це було так на нього схоже.

На щастя, моєї чарівності та одного питання вистачило, щоб дізнатися де знаходиться його кімната, тож вже за кілька хвилин я прямувала вгору сходами просто до дверей Семюеля.