1.2

❦

Пройшовши крізь портал, я не одразу розплющила очі — знала, що земля ще якийсь час хитатиметься з незвички, й не хотіла боротися з нудотою. Вистачило лише хвилини, щоб я нарешті опанувала себе та широко всміхнулася.

Жіноча академія магії, в якій я провчилася кілька років, звісно, теж була гарною, проте значно меншою за колишню фортецю, що слугувала будівлею для столичної академії магії. Тут величні вежі пронизували небо, височіючи над корпусами та зеленими подвірʼями. Усе було більшим.

Ворота, біля котрих відкрився мій портал, були вкриті золотом, й зображували сонце, й магічних істот, що оточували його з усіх сторін.

— Пер-р-репустка, — проскреготів чийсь голос в мене над головою, й, підвівши погляд, я помітила великого ворона.

Я вже знала, що перепусткою слугував мій кулон у формі сонця, чиїм осердям був заряджений портальний камінь. Звісно, тепер він був порожнім, та я однаково зняла його, й показала птаху.

— Пр-р-роходьте! — каркнув він, й ворота з рипінням відчинилися.

В голові одразу прокралася думка, що в жіночій академії петлі вже обовʼязково змазали б, щоб вони не рипіли, однак я вирішила не зациклюватися на негативі.

Чи не байдуже, що петлі не змазали? Мабуть, просто не встигли, бо академія ж величезна! Поди поспій усюди розв'язати проблеми й питання. Не можна ставити на академії хрест через таку дрібницю.

Я вирішила, що цей навчальний рік буде чудовим. Особливим. Ми зможемо бачитися на перервах, академічних вечірках, балах і святах, зможемо не спати до ранку у вихідні, потайки гуляючи під місяцем…

В моїй голові був цілий список найромантичніших речей, котрі мали статися в наступні кілька місяців, і перший пункт — щасливе возʼєднання.

Я вже міркувала над тим, як зробити це якнайкраще. Уявляла, як перша помічу його у натовпі, непомітно підкрадуся до нього та заплющу йому очі долонями. Як він озирнеться, і я побачу подив і радість в його очах, він підхопить мене на руки і закружляє під мій щасливий сміх. Тоді поставить мене на землю, й ми поцілуємося, і це буде прекрасна і особлива мить, просто як у казках!

Біда була тільки в тім, що я недооцінила масштаби пошуків. Та тепер, дивлячись на стіни столичної академії магії, я зрозуміла, що знайти його буде геть непросто. А мені ж ще треба було потрапити на реєстрацію, отримати свій розклад, форму, і ключі від кімнати гуртожитку…

Міра, звісно, попереджала мене. Казала, що буде краще, якщо Семюель мене зустріне й усе покаже у цій академії, але ж так набагато цікавіше! Та й не обовʼязково шукати його самій — я була впевнена, що хтось мені обовʼязково допоможе. Головне тільки знайти в кого спитати!

На щастя, цей величезний двір, з вимощеними каменем доріжками, не був порожнім. З усіх боків мене оточували однолітки найрізноманітніших рас! Відколи пройшла крізь браму, я навіть бачила одного вампіра! А вони — рідкість для цієї частини Південного королівства.

Одна біда — усі вони здавалися ну дуже заклопотаними.

Кілька разів я спробувала звернутися то до одного, то до іншого адепта, однак у мій бік ніхто навіть голови не повернув, продовжуючи кудись поспішати. І це дивно, бо ж я геть не тиха і не соромʼязлива, як Міра. Мені потоваришувати з кимось — взагалі не проблема!

— Гараздоньки…

Зітхнувши, я ще раз обвела внутрішній двір академії поглядом в пошуках нової “жертви”.

Вочевидь, звичайний підхід для жіночої академії магії тут не працював. Тож мені потрібен був план, як когось зупинити й змусити вислухати мене, але при цьому не зробити його своїм ворогом.

Мені була потрібна допомога, а не неприємності, тож головним було нікого не образити та не покалічити.

Не так вже і складно!

— Ти зможеш, Ліаро, — прошепотіла я, — Це легко.

Розправивши плечі, я начепила на обличчя приязну усмішку, тоді вишукала у натовпі дівчину з довгим білим волоссям, що несла цілу гору книжок, й поспішила до неї, на ходу вичакловуючи непомітне вітряне заклинання — таке, що ніхто і не помітив би, але достатньої сили, щоб книжки похитнулися, і я встигла їх перехопити.

— Уф! Це було близько! — дівчина в круглих окулярах полегшено зітхнула, а тоді всміхнулася, — Ти моя рятівниця!

Формально, якби не я, їй не знадобилася допомога, хоча ця гора книжок, звісно, здавалася доволі важкою. Та, звісно, я їй цього не сказала і книжок не віддала.

— Давай допоможу донести! — запропонувала я, перехоплюючи підручники зручніше.

Звісно, я з легкістю могла б підняти їх повітряною магією, однак, з мого досвіду, допомога, що легко дається, менше цінується. Та й моя магія часом буває непередбачливою. Краще не ризикувати.

— Ох, це було б дуже мило з твого боку! Я Емілі, — представилася вона, — Вибач, я була впевнена, що впораюся сама, але в цьому році підручники важчі… Буквально. Я б потисла тобі руку, але не впевнена, що взагалі тепер зможу рухати пальцями…

— Усе нормально, — запевнила її я, — Я Ліара, щойно перевелася на третій курс стихійного факультету!

Емілі здивовано кліпнула, дивлячись на мене. Я здогадувалася, що реакція буде такою. Зрештою, зазвичай магічні академії такого не практикували. Ти міг вступити на перший курс, але не перевестися посеред року, бо вимоги щодо рівня та знань могли різнитися, вже не кажучи про різницю у підході до навчання.