РОЗДІЛ 1

Ліара 

— Ти впевнена, що не хочеш його попередити про свій приїзд? — спитала Міра, моя сусідка по кімнаті в жіночій магічній академії та подруга, поки я збирала речі, мугикаючи собі під ніс радісну мелодію.

А все тому, що в мене нарешті вийшло! Місяці по тому, після сотень вмовлянь батьків та додаткових екзаменів, я нарешті змогла добитися зарахування до столичної академії магії, де навчався Семюель, мій наречений.

Багато років ми були змушені фліртувати через листування, й бачитися лише зрідка на канікулах та офіційних прийомах… Що, до речі, дуже романтично, як не подивися! І от, нарешті, я добилася того, щоб ми могли навчатися в одному місці!

— Ні, я хочу зробити йому сюрприз! — заявила я, закриваючи коробочку з прикрасами, половину з яких мені подарував Семюель, а тоді подивилася на подругу. Міра завжди була підозрілою та недовірливою, ніби чекала, що з будь-якої тіні на неї вискочить мантикора, й вжалить її просто в дупу.

Не подумайте, я однаково її любила. Вона була найкращою сусідкою і подругою за останні два роки. Просто оптимізм — не її сильний бік, як і романтичність. Певно це тому, що раніше їй трапився якийсь негідник, хоча вона й відмовляється щось про це розповідати.

Я ж завжди мріяла про кохання. Певно у цьому винні казки, що їх мама та сестри читали мені на ніч, де добро і любов завжди перемагали.

Тож, попри те, що ми були шанованою родиною, я завжди знала, що вийду заміж за покликом серця, а не заради бізнесу.

Але Семюель був виключенням. Молодший син наших ділових партнерів, він сподобався мені з нашої першої зустрічі, ще коли був соромʼязливим хлопчиком з неслухняними мідними кучерями. Відтоді він змужнів, ми дуже зблизилися, й, коли він запропонував мені стати його нареченою, я одразу погодилася.

Попри те, що ми були змушені підтримувати стосунки на відстані, він завжди був уважним до мене, чуйним, добрим… Я знала, що ідеальних не існує, але, якщо й так, Семюель був дуже близько до цього визначення.

— Він зрадіє, от побачиш! І тоді ми нарешті зможемо частіше бачитися!

Міра важко зітхнула, допомагаючи мені складати речі, й раптом я відклала сукню, яку приготувала для приїзду до академії, й міцно обняла подругу.

— Шкода, що твою заяву відхилили! Я дуже-дуже сумуватиму за тобою, Міро! Обіцяй, що подаси нову заявку в наступному семестрі!

Мені було прикро залишати її тут, після всього, через що ми пройшли разом. Попри усю радість від скорою зустрічі з коханим, я не могла уявити своєю сусідкою жодну іншу дівчину. Хоча загалом не мала проблем у спілкуванні з іншими.

— Подам, — пообіцяла вона, обіймаючи мене у відповідь, — Я ж не можу залишити тебе саму, бо ти ще столичну академію магії з землею зрівняєш.

Я набурмосилася, відсторонившись від неї, хоч насправді й не дуже образилася. Складно злитися на когось, хто дбав про тебе стільки часу.

— Я підірвала одну стіну, на першому курсі, і це було випадково! — нагадала я, почервонівши від сорому, — Як довго ти ще збираєшся це пригадувати?

Всміхнувшись, Міра приклала вказівний палець до щоки та набула задумливого виразу обличчя. Певно, вона вирішила мене подражнити.

— Навіть не знаю, це доволі епічна історія. Мабуть, я розповідатиму про це твоїм дітям, коли вони трохи підростуть і самі підуть до академії…

Жахнувшись, я на мить затулила обличчя долонями, а тоді кинулася її лоскотати.

Перед тим як я пройшла крізь портал, ми довго-довго обіймалися, і навіть пролили кілька сліз, втім, на жаль, я не могла залишитися на довше. Портал був тимчасовим, й отримати дозвіл на цей перехід було неймовірно складно. Якби не звʼязки моєї родини, ймовірно, мені довелося б кілька днів труситися в кареті, й тоді я аж ніяк не змогла б прибути до академії в усій красі, чи навіть у чистому вбранні.

Не надто романтично, коли при першій зустрічі із коханим за такий довгий час від тебе тхне потом і кіньми. І я вже мовчу про виснажливість такої подорожі.

Звісно, якби Міру прийняли разом зі мною, я взяла б її також.

На відміну від мене, вона взагалі не мала родини. Ще немовлям Міра потрапила до притулку, з часом в неї відкрився сильний магічний дар, до того ж вона була дуже розумною і працьовитою, тож її прийняли до жіночої академії магії, як стипендіатку. 

Тож канікули ми проводили разом, в маєтку моїх батьків. Вони та сестри були не проти, та й загалом, стільки часу потому, вже сприймали її як частину родини. Зайняття в жіночій академії починалися на тиждень пізніше, тож вона мала залишитися тут ще на декілька днів, перш ніж вирушити на навчання.

— Я серйозно, не знищ тисячолітню фортецю з історією, що тягнеться з прадавньої війни, за моєї відсутності, — наостанок промовила вона, дивлячись мені просто в очі, — Навіть Його Високість тобі цього не пробачить.

Я гадала, що таки пробачить. Не те щоб я дійсно збиралася влаштовувати в столичній академії гармидер. Подейкували, що старший принц був добрішим за свого батька. Втім, він мав ще двох зведених братів, а щодо них я вже не була така впевнена. Про них ходило небагато чуток, та й тими я не надто цікавилася.

Нащо мені якийсь принц, коли я вже знайшла кохання усього свого життя?