Помста

4

Про смерть Бориса Микола дізнався з чату команди.

Він і так не спав. Відтоді, як загинув Богдан, вона приходила до нього щоночі — стояла біля імпровізованої могили в лісі. Нерухома, мовчазна. Просто дивилася своїми чорними очима.

Він кричав, благав, проклинав — марно. Вона мовчала. Бодя. Олег. Боря.

Ні, він не дозволить цьому статися, щоб його вбила якась дівка. Вона сама винна, сама пішла за ним.

Микола вибіг з дому й помчав до церкви. Не знаючи молитов, він ставив свічки одну за одною, залишив гроші, зробив усе, що наказала продавчиня з церковної лавки. Набрав святої води й побіг у ліс.

Могилу Інни він шукав годинами, падав, блукав, дерся крізь хащі. Нарешті знайшов.

Тремтячими руками відкрутив пляшку й вилив воду на землю.

— Священник, що освячував цю воду, зраджує дружині, — пролунав голос за спиною.

Микола різко обернувся. Нікого.

— Мене не оплакали, — прошепотіла вона біля самого вуха. — Мої рідні не знають, що зі мною.

Він завмер. Спиною відчув крижаний дотик, шкіра вкрилася сиротами.

— І тебе не знайдуть.

Передсмертний крик застряг у Миколі в горлі.

Ольга Алінькова

Подобається

#141 в Містика/Жахи
#515 в Детектив/Трилер

У тексті є: вбивство, вбивство та помста, покарання за злочини

Відредаговано: 01.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись