Помста

 Тепер я знаю що помста наздоганяє кожного. Я записую цей щоденник не для того щоб хтось його колись прочитав. Просто я у відчаї і не знаю, як ще себе розрадити. Можливо, мені стане легше, якщо ця історія опиниться на папері. Усе розпочалося того рокового дня. Я, як завжди спостерігав за наступною жертвою. Цього разу це був чоловік середнього віку, власник невеличкої крамнички на окраїні міста. Я не знав, кому і як він напакостив, але це моя робота і замовник повинен бути задоволений. Усе було максимально чисто, як і завжди. 

 Протягом кількох тижнів спостерігав за ним, повністю вивчивши усе, що лише міг з його рутини та звичок. На щастя, вдавалося завжди залишатися осторонь і не привертати до себе жодної уваги. Простий відвідувач кафе, що за сусіднім столиком занурився у читання книги, звичайний прохожий, що також у цю пору прогулюється із своєю собакою парковою доріжкою, звичайний милий юнак, що пройшов в гості до сусідки, щедрий покупець у крамниці. Постійні зміни образів, місця перебування, імен і звичайно, намагання не потрапити на очі. І ось виявлений єдиний час доби, коли чоловік залишається сам однісінький. Пізній вечір після закінчення роботи у крамниці. Звична дорога додому через парк. Але сьогодні він тут не сам, як і останні тижні, але ця наша спільна прогулянка буде останньою. До нього підкрадаюся з-за спини. Один чіткий удар обраною зброєю в потилицю. Жертва падає, як підкошена. Але цього разу щось не так. Мені на мить здається, що перед тим як він звалився на землю, я встиг почути дивний шепіт з його вуст. Але тоді мені не було діла до цього. Головне позбутися зачіпок. Коли вся робота виконана, я спокійно всідаюся за кермо і спішу додому, адже за кілька годин розпочнеться поєдинок з боксу, який я просто не можу пропустити. Жену на всій швидкості по трасі до сусіднього міста де проживаю. У салоні грає весела музика. Вона розслабляє мене після виснажливого робочого дня. Аж раптом щось попереду на дорозі чіпляє мій погляд. Здається якась людина блукає на узбіччі траси. Скоріше всього алкоголік, адже той іде похитуючись. Але чомусь уся моя увага прикута до нього. Під'їжджаю все ближче і ближче і раптом мене переповнює відчуття, що це не людина. Якесь достобіса високе і бліде створіння з порожніми очима стоїть просто посеред траси. Я пролітаю повз нього за мить, обїжаючи, але прекрасно бачу цю картину що лякає мене до чортиків. Серце на мить призупиняється а потім починає битися просто шалено. Моя швидкість перевищує всі норми, але не можу змусити себе зняти ногу із педалі газу. Лише майже при в'їзді в місто трохи заспокоююсь. Мало що може привидітися, особливо враховуючи як моя робота тисне на психіку. Того вечора я зміг спокійно лягти спати. Але це було востаннє. 

 Наступного дня припаркувався біля великого торгівельного центру. Мені потрібно було заскочити туди на кілька секунд, аби купити подарунок другу на день народження. І тоді я побачив це знову. З протилежного боку парковки воно вивищувалось над рештою людей. І його пусті очі були зосереджені чітко на мені. Відтоді він почав приходити до мене щодня. Щодня я виловлював його поглядом то там, то там. Ця висока антропоморфна фігура чітко виділялася на фоні усього іншого яскравого світу. І що найгірше, щодня вона знаходиться все ближче і ближче до мене. 

 Я більше не можу спати, адже кожного разу коли заплющую очі, бачу її уві сні. Фігура стоїть просто у мене за спиною І я відчуваю її подих, холодний і гнилий. А варто мені з криками прокинутись, як десь у темряві я чую чиїсь скрипучі кроки та різке хрипке дихання. Але це ще не найстрашніше. Найгірше, що я почав бачити її там, де не повинен був би. На третій день цього марива я взрів це просто у дзеркалі своєї ванни. Після напівбезсонної ночі я нахилився до умивальника аби плюскнути холодною водою собі в обличчя і піднявши погляд, зустрівся з її очима, з дзеркала, де вона знаходилась за моєю спиною, поклавши довгі пальці на мої плечі. В цю мить я і справді відчував ці холодні мертводні дотики на своїй шкірі. Але, коли я знайшов собі сили повернутися обличчям до кімнати, мара зникла. 

 На п'ятий день, повертаючись додому з магазину, я помітив її просто на лавочці біля свого під'їзду. Решта людей просто проходили туди-сюди, навіть не дивуючись цьому видиву. А я завмер з руками на кермі, просто не знаходячи в собі сили вилізти з автомобіля. У цю мить мій терпець увірвався і я просто звернувши поїхав прямо на свою дачу. Опинившись в селі біля власного будинку, я одразу ж кинувся всередину, тягнучи за собою пакети з магазину. Одразу ж замкнув двері на клямку та замок. Кинувся зашторювати усі вікна. Але, коли я намагався зосередитись на якійсь дурнуватій телепередачі, мені здалось, що крізь шпаринку я бачу Це просто за своїм вікном. Усі мої спроби переконати себе, що там лише гілка дерева не діяли. В одну мить я не втримався і рвонув до вікна. За ним була лише нічна темрява. Але на склі залишився чіткий відбиток людської руки із надто довгими пальцями. 

 З того моменту я більше не виходив з дому. Щоразу, проходячи повз вікно я помічав її силует. Я чітко чую її булькотливе дихання просто за своїми вхідними дверима. У дверному вічку я бачу її худе обличчя. Воно бліде і трохи зсунуте на бік. Її очі порожні. Але вона дивиться на мене. 

 За декілька днів я вперше побачив її всередині. Я сидів на дивані, коли почув легкий скрип. Повернув голову до дзеркала у коридорі. Там стояла вона, зазираючи до вітальні. Висока, потворна, неприродно-худорлява. Я кинувся до телефону, набираючи номер поліції. Трубку одразу ж взяли. Але замість привітання диспетчера я почув лише тишу. А потім знову це огидне хрипляче дихання. Повільне важке, ніби його власник здійснював кожен подих з зусиллям. 

— Ало, — уже без жодної надії прошепотів я. 

У відповідь лише дихання. А потім я почув це:

— Я вже тут.

 Я сиджу за своїм письмовим столом, записую усю свою історію у власний щоденник. Я не можу поворухнутися, не можу повернутися. Воно приближалося до мене, варто було лише мені заплющити очі або відвернутися. І зараз я знаю, що воно стоїть просто за моєю спиною і простягає до мене свої холодні лапища. Це мій кінець. Я не знаю в який момент точно усе обірветься, але це вже близько. І все, що мені залишилось зробити, все дописати останню фразу і спробувати прийняти свою долю. Адже тепер я знаю, що помста наздоганяє кожного.