Частина 36 «Небезпечна відстань»

Минуло два тижні відтоді, як Сергія виписали. Він навіть повернувся до роботи — як і казала Надя.

Олексіївський зник. Разом із його повідомленнями.

Це насторожувало.

У перервах між роботою я їздила до маєтку — навідувати Макса.

Він почувався значно краще, навіть хизувався тим, що вже сідав за кермо і сьогодні одягнув чорний костюм.

— Дуже стильно, — промовила я.

—Дякую.  Ти як, лікарко? Давно не бачились. Багатьох врятувала? - посипалися запитання.

Я лише знизала плечима.

— Немало.

— Хотів сказати тобі дякую.

— Це моя робота, — відрізала я.

— Гаразд. У мене тут справи. Не проти, якщо відлучуся? Якщо буде час — заїжджай, — сказав Макс і вже йшов углиб маєтку.

— Добре. Без питань.

Я зібрала сумку й рушила до виходу.

І тоді побачила його.

Яр

Він стояв на балконі й запалював цигарку. Я інстинктивно зупинилась і сховалась під дахом, щоб він мене не помітив.

Розглядати його мені не завжди подобалося.

Але зараз…

Біла сорочка. Закочені рукави. Розстебнуті ґудзики.

І як йому не холодно? Я тут стою в куртці й шапці, а він — ніби з іншого сезону.

Я сама не помітила, як посміхнулась цій думці. Він видихав дим, повільно, зосереджено…

— Підглядаєш?

Я здригнулась так, що ледь не підскочила.

— Дідько, Сергію! Ти мене так колись доведеш! — вирвалось у мене.

— Ну а що, — він широко всміхнувся. — Мій друг сексуальний, правда ж?

Ось він — той самий Сірий, якого я знала раніше.

— Дуже смішно. Де Надю загубив? — швидко перевела тему.

— Вона поїхала додому. Не хвилюйся, не ображу, — дивиться уважно.

— Не зламай її, — сказала тихо.

— Зрозумів. Не дурень. А ти чого тут? Не чув, щоб комусь потрібна була допомога, — прищурився.

— Я до Макса приїжджала. І хлопців навідати.

— У вас…

— Сергію, ні.

— А раптом… Шкода, що так усе склалося.

Я повільно видихнула.

— Головне, що ти живий. Я б не змогла пробачити собі твою смерть.

— Не звинувачуй себе. Ми теж винні в усьому цьому.

— Гаразд. Мені час. Бережи себе.

Під’їхало таксі.

Я сіла, не озираючись.

Головне — він мене не бачив.

І водночас… шкода, що не бачив.