Помста

Частина 33 Не від страху

Телефон ще секунду світився в руці, перш ніж я заблокувала екран.

Повідомлення не хотіло зникати — ніби залишило відбиток.

Я домила руки. Повільно. Надто уважно.

Вода була теплою, майже заспокійливою, але пальці не слухались — дрібно, зрадницьки тремтіли.

— Все нормально? — Надя стояла у дверях, спершись плечем об одвірок.

Я кивнула. Занадто швидко.

— Так.

Вона не повірила. Але не стала лізти. За це я була їй вдячна.

Ми вийшли у двір підстанції. Надя відійшла поговорити з мамою по телефону. Темрява лягла густо, ніби двір став нижчим.

Я сіла на сходи, сперлась ліктями на коліна.

Думка прийшла не одразу, але була кристально чітка: це моя справа. І знову втягувати я нікого не буду — досить з того, що Сергій у лікарні.

В голові виник голос Яра — там, на сходах:

— І якщо ти ще раз вирішиш іти не до мене…

Пауза.

— Я дізнаюся першим. І тоді ти вже не будеш нічого вирішувати.

Я повільно видихнула.

Я тебе не боюсь, Яре.

Телефон лежав у кишені важким, ніби знав більше за мене. Я не діставала його. Поки що. Кожна секунда тиші зараз працювала не проти мене.

Час іде, — повторила я подумки.

Так. Але він іде в обидва боки.

Я підвелася. Коліна нили — і це було добре. Значить, я жива. Тут і зараз.

І вперше за весь день мені стало по-справжньому холодно — не від страху.

Сирена завила.

І я повернулась у реальність, де була лікарем швидкої.

Подобається

#422 в Детектив/Трилер
#147 в Трилер
#636 в Сучасна проза

Відредаговано: 19.03.2026