Частина 23 Поліна

З ранку мене розбудив будильник, сходивши в душ протерла рукою дзеркало та поглянула на синець, на жаль він нікуди не зник. Одягнувшись поставила чайник на каву, а сама почала розподіляти тон по обличчю, давно не користувалася косметикою, з такою ціллю.

Я все думала яка мета в Олексіївського, не вже тільки знищити Яра, хм не думаю що тут все так просто. Цей чоловік, хоче...... Того що і хотіла я, помсти. Осяяла мене думка. Окрім того, що він багатий й претендує на те, щоб керувати містом, але Яр ним не керує, лише клуби, ну те що якусь вони речовину толкали це вже ясно.

Яка я дурна, що тоді погодилася на ту зустріч з Олексіївським. Від думок закипала голова, від того що я знаю було не легко. Чайник вимкнувся від волікаючи мене, кава та бутерброди, що може бути краще з ранку.

На роботу приходжу в пригніченому стані, але радіти теж не бачу приводу, хоча може, тому що я жива. Показувати це я не збираюся, тому натягую посмішку і в перед до роботи.

Відкривши шафку поклала туди свої речі дістала форму та почала переодягатися, через десять хвилин зайшла Надя.

-Доброго ранку - промовила я.

- Доброго, ти як?- запитала вона відкриваючи свою шафку.

-Думаю поки стабільно важко - сіла я на лавку. - Ти як?

- Нормас, була у Макса з ранку передавав тобі вітання, думаю днів через п'ять буде як огурчик - посміхнулася вона.

- Це добре, ходімо працювати, а то вже літучка почалася знову отримаємо на горіхи. - встала я поправляючи штани.

Прийшли ми вчасно як раз всі тільки зібралися, сидіти за столом з колишнім нареченим було дуже не приємно особливо коли він інколи затримував погляд на мені, всі переглядалися, напевно плітки ширяться швидше чим я думаю. Я лише удавала, що щось записую та уважно слухаю, а на сам перед мої думки були десь далеко.

- Поліна ви згодні з тим, що я пропоную? - мене навіть Надя штовхнула в бік, дідько.

- Можливо треба подумати на сам перед про швидкі автомобілі вони дуже часто ламаються. - згадуючи як Петрович кожного разу щось ремонтує та міняє деталі.

- Візьму до уваги, але я про перехід до столичної лікарні, є вакансії думаю багато хто захоче спробувати себе. - у мене одне питання він ідіот?!

- Вибачте, але у нас і так кадрів не вистачає, хтось працює за двох співробітників, не думаєте що це зараз не доречне?? - всі перевели погляд на мене потім на Олександра.

- Дякую, що підмітили, я вас почув - вдихає важко - Можете всі бути вільні.

Встала та пішла до виходу, але мене окликнули.

- Поліна затримайся, будь ласка - я закотила очі, Надя лише кивнула, і показала жестом на те, щоб не хвилювалася вона мене почекає. Коли ми залишилися одні в кабінеті я промовила.

- Слухаю вас Олександр Миколайович.- стояла я біля шафи з поличками.

- Поліно ми самі можна без цього цирку, ти не дала нам поговорити вчора. Не думав, що зустріну тебе тут, через стільки років. - моє обличчя похмурніло до чого він це говорить - Думав ти вже стала лікарем як мріяла. – ха, а ти став ще тим дурнем.
- Так стала, але обставини змінилися треба було швидко думати, до цього ця розмова? - не розуміла я.

- Хотів тобі запропонувати поїхати до столиці, у мене є знайомі які можуть допомогти стати на решті лікарем. - чомусь мені хотілося врізати йому. Він просто знущається з мене.

- А я по твоєму не лікар? Дивно у тебе все складається. Я лікар швидкої допомоги й поки нічого не збираюся міняти. І це була моя мрія, рятувати людей. - схрестила я руку на груді.

- Забуваю що ти у мене була гордою, завжди все повинно бути правильно, за це я тебе покохав - підіймається з крісла.

- Хм дивно що ти про це згадав зараз, ти зробив свій вибір я зробила свій, кожен пішов своєю дорогою. І я ніколи не була твоєю, а ти моїм! - злилася я.

- Ти досі мене кохаєш? - після цих слів у мене стався нервовий сміх.

- Ні, у мене своє життя, і будь ласка давайте бути просто колегами, я про це вже говорила. Субординація між нами. Гарного дня. - відчинила двері та пішла.

Думаю він не проти цього самовільного вчинку, бо слухати його не хотілося. За дверми стояла Надя.

- Що він хотів від тебе?- взяла мене під руку і ми пішли до кімнати відпочинку.

- Хотів, щоб я поїхала до столиці, думав що це мене спокусить, мрії мої згадав. - чомусь голос мій став тихим.

- Так, він здурів, після всього що зробив, думає поверне тебе. Ха ніколи ! - подруга дивилася в мої очі.

- Так! Навіть згадувати не хочу. Ходімо. - ми зупинилися біля дверей кімнати. Поговоривши зайшли в середину де вже була частина колег.

Через десять хвилин у нас був виклик, ну як завжди нічого цікавого, якщо ви зараз їсте припиніть, негайно я попереджала.

Приїхавши на виклик безхатька який був у своїй блювотині та крові, по обличчю подруги все розуміла. Але ми ж лікарі тому одягнувши рукавички та маску підійшли до чоловіка який валявся на газоні. Хоча там уже не було трави, скоріше просто земля з листям.

Оглянувши його, зрозуміла що він помер, прийшлося чекати поліцію, бо вона приїхала вже після нас. Ну як завжди.

- Звичайний безхатько - сказав один із них.

- Так - сказала Надя ми ще побули та відправили нашого пацієнта до моргу.

До лікарні ми повернулися десь о другій годині, швидко перекусити й знову на виклик. Бійка в барі, двоє з розсіченням губ та травмою голови. Слава Богу без стрілянини, але я не очікувала побачити його. Двері відчинилися і я зустріла поглядом Яра. Напевно він побачив як швидко я відвернулася, і чомусь страх охопив мені. Але піддаватися йому не хотілося. Тому мовчки мотала голову чоловікові.

- Не думав тебе тут побачити - говорить він підходячи до стійки.

- Я теж. - сухо відповіла. - Ну тепер розумію чому тут швидка, це ж ваш клуб. Без пригод ви не можете. - стараюся не повертатися до нього тою стороною.

- Ну так - закінчивши поклала бинт у сумку. Чоловік пішов подякувавши, хоча я рекомендувала поїхати до лікарні.

А Яр залишився, чомусь мене це напружувало. Закривши сумку, хотіла піти до Наді, але не побачила її напевно пише папери в авто.

- Не спіши так врачиха, твоя подруга зайнята напевно Сірим. - говорить він, моє відношення до подруги і Сергія не змінилося можливо для них це шанс.

- Я почекаю в авто - хотіла покинути цей клуб швидко.

- Боїшся? - одне запитання яке змусило подивитися йому в очі, прочитав чоловік мої відчуття поруч з ним.

- Так - упевнена що він не чекав такого. - Думаю у вас є тепер відповідь.

Та пішла до виходу, в авто Петрович слухав радіо, а через дві хвилини вийшла Надя.

І ми поїхали, я дивилась у вікно, хотіла забути, але пам'ять все нагадувала про ті поцілунки.

Підписуйтесь на автора,щоб не пропускати нові частини. 
Ваша viktoria- vika