Частина 22 Поліна

Йшла коридором до Макса, думки одна за іншою мінялися другий поцілунок і це не може бути помилкою, він робить це навмисно, і я ненавиджу себе за те що ведуся на його гру. Зупинилася перед тим як увійти видихнула і натиснула ручку до низу відкривши двері й зайшла до кімнати на стільці сидів Артем.

- Як Яр? - запита він.

- Все добре, можеш повертатися до нього - подивилася на крапельницю яка вже майже дійшла до кінця. Чоловік кивнув та пішов за ним зачинилися двері. Поставила сумку та дістала вату та пластир, щоб витягти голку та заклеїти місце.

Зробивши всі маніпуляції присіла на дивані й не помітила як провалилася в сон. Прокинулася від голосу розмови десь поруч, але очі не розплющила та не подати знаку що я слухаю їх.

- Сірий ти знаєш моє відношення - говорить Яр.

- Так звісно знаю, але ти йдеш на перекір собі. Треба щось діяти інакше наш пристрелять як собак. Ти ж бачиш що відбувається. - зробив він паузу задумав не проста у них ситуація - До речі мені вже донесли, що ти порушив накази нашої врачихи. - з уїдливістю говорить Сергій.

- Бачу, я сьогодні зустрінуся з Дроздом він повинен допомогти, а поки не треба лізти на рожен. Ніколи думати про бинти та пластирі . І взагалі ти спиш з її колегою - ну так манери десь покинули цю кімнату.

- Ти легше на поворотах, все ж говориш не про своїх дівок з клубу на одину ніч. Гаразд, я дам своїм людям з іншого міста відбій. Буди вже її треба поговорити з неї. - не сумнівалася що Яр такий.

Я тихо лежу на дивані та дихаю, страх досі живе в мені, але чи про те я боюсь. Смерть краще чим кохання до бандита. Знала б я що мене чекає попереду не сказала ці слова.

Трясе мене за плече Яр.

- Врачиха підйом! - розплющую очі та дивлюсь на його обличчя яке посміхається очима, чи то мені здалося з питання.

- Котра година? - підриваючи я з дивану моя зміна починається о 8.

- 6 :30, а що вже кудись поспішають? - говорить Сергій.

- Так, на роботу, у мене зміна о 8 ранку. Я залишу ліки та скажу, що робити якщо щось станеться дзвоніть. Ну, або вже у вечері приїде Надія. - встаю та збираюся під погляди серйозних чоловіків. Зняла з волосся резинку та перев'язала у високий хвіст, щоб не заважало.

Ніколи не звертала увагу на них. А тут помічаю що Сергій у костюмі коричневого кольору, волосся зачесане назад. Вони навіть з Яром схожі. На ньому теж костюм, але чорного кольору. Не здивована навіть сорочка чорна.

Ставлю на стіл ліки та все необхідне. Чомусь дивне відчуття, підняла очі та побачила очі Яра які слідкували за мною. Яка він гру веде?

- Ви зможете мене відвести до лікарні? - дивлюсь на чоловіків.

- Так, ходімо - говорить Яр. Вони переглянулися та чоловік пропусти мене в перед. Їхати разом з ним мені не хотілося, але я ж не принцеса, щоб ставити свої умови.

Ми вийшли з будинку та пішли до авто, чоловік натиснув кнопку на ключах та розблокував авто. Я йду відкриваю двері та сідаю назад. Здається він не очікував такого, що я буду сидіти далі від нього. Я приняла рішення триматися як найдалі від нього. Бо в цій грі можна програти й втратити багато.

Яр сів за кермо та завів двигуна і ми рушили.

- Ти так мене боїшся? - і дивитися в дзеркало на мене.

- Ні - промовила швидко та опустила голову до низу.

Мертва тиша, я дивилася у вікно, а Яр на дорогу.

До лікарні ми приїхали вчасно, я навіть мала час на каву, та сніданок.

Я не вийшла з автівки, а вистрибнула як ошпарена хотілося летіти з неї геть. Тому кинувши сухе бувай пішла до входу в лікарню.

Швидко залітаю у роздягальню кидаю сумку, знімаю одяг та надягаю форму. Сідаю, щоб застебнути застібку на кросівках. Закриваю свою шафку та йду до кімнати відпочинку. Голова розколюється, ставлю чайник та роблю собі каву. Двері відчиняються та до кімнати заходить Олександр.

- Доброго ранку - промовила.

- Доброго - він бере чашку та наливає собі теж кави. Я сідаю на диван та роблю декілька ковтків напою.

- Може це добре, що ми тут зустрілися - говорить він та повертається до мене обличчям.

- Не думаю так.- поставила чашку на столик.

-Поліна - промовив він моє ім'я і в середині щось стиснулося, пам'ять не стерти. - Я не хотів, щоб так все між нами закінчилося. Тільки зараз розумію, що був дурним ...

-Припини, наша історія закінчена. Вибач я маю йти працювати - встала та пішла до Петровича, хоча ще до зміни пів години, але не можу слухати це нестерпно. Особливо знаючи, що я втрати. Змахнула рукою сльозу та посміхнулася пішла до паркінгу, де стояли всі автівки швидкої допомоги.

Погода була похмура, осінь зривала з дерев листя вітром і вони падали під ноги жовто -червоним килимом. І маленький дощик капав і давав блиск цьому килиму. Піднявши голову до гори подивилася на сіро біле небо, і вдихнула прохолодного повітря.

-Ну, привіт - почула голос від якого усе в середині похололо.

- Що вам треба?! - різко повернулася назад й дивлюсь на Олексіївського.

-Ммм, лише ти. До речі дуже, гарно виглядаєш - він подивився на мене з ніг до голови й підійшов до мене та продовжив - Дуже сексуально.

-Ви зовсім головою поїхали?! - випалила я і пошкодувала про це чоловік схопив мене рукою за горло  й втиснув у стіну позаду мене, схопила його руку своєю, щоб зупинити.

- Слідкуй за словами - він сильніше притиснув мене до стіни я навіть відчула прохолоду каменів. Приблизився до мого обличчя. Вдихнула запах його огидних парфумів.

-Приберіть руки мені не має чим дихати - промовила я ледве-ледве. Він припинив тиснути, але руку не прибрав.

-Як там Шестака? - заглядає мені в очі він - Врятувала, бачу по твоїх очах. - я лише мовчала - Ну так, знаю. Зовсім не думаєш про свою подругу про її маму. - його пика розплилася в посмішці. - Ти ж розумна дівчинка, ти щось знаєш про Яра. Про товар я впевнений. - киваю головою в слові ні. Він прибирає руку від мене, та замахується і б'є мене по обличчя з усієї сили, біль змінюється смаком крові в роті. Хапаюсь за щоку рукою та торкаюся губ і бачу кров на своїй руці. - Я можу тебе вбити, і зроблю це. Хоча спочатку вб'ю твою подругу потім вже тебе. Тварюка, - підійшов близько та схопив за підборіддя - Запам'ятай у тебе не вийде боротися зі мною. Вибору не має, Поліна.