Частина 21 Поліна

Яр пішов, сівши на стілець біля ліжка, дістала телефон та написала Надії.
Привіт, тут де що сталося і я не можу говорити, тому напиши мені коли ти приїдеш. Завтра у мене зміна з ранку і до 16.
Натиснула відправити.
Привіт надіюсь, що все уже гаразд, бо твоє повідомлення мене розхвилювало. Я приїду завтра о 17:30. Можемо зустрітися у нашому кафе біля торгового центру.
Супер, буду чекати зустрічі. Легкої дороги.
Подруга прислала мені смайлик, заблокувавши телефон поклала його в кишеню. До кімнати увірвався Артем.
- Там бос на підлозі лежить - говорить він, я схопилася зі стільця.
-Хто саме - хапаю сумку та лечу за ним.
- Яр - дідько у нього ж рана.
Забігаємо в кабінет я швидко падаю на коліна перед чоловіком який лежить на підлозі бачу сорочка Яра яка залилася кров'ю, швидко розрізаю її ножицями, щоб дістатися до рани. Знімаю стару пов'язку оглядаю місце поранення, дідько він не змінював пов'язки не обробляв рану як я просила. Дурень просто, промовляю одними губами.
Його бугаї переклали шефа на диван та я зробила перев'язку. Дістаю нашатир та суну йому під ніс.
- Яка гидота, що трапилось? - запитує він.
- Ви втратили свідомість, якого ви не слухали, що я вам говорила!? Треба було міняти пов'язки, та сказати, що вам боляче. Все ж рана почервоніла та кровила й .... - зупинилася побачивши, що якось дивно Яр на мене дивиться, тому перестала тараторити як його мамка - Головне я зробила, тепер хай Артем побуде вашою нянькою. Я йому розповіла, що робити. - хотіла я встати та піти, але Яр схопив мене за руку, знову.
- Я хотів поговорити з тобою - його хлопці одразу вийшли, так швидко, натреновані.
- Про що ? - дивилася я в очі Яра. - Мені здається ми все вирішили ще біля лікарні.
- Хм, ненавидиш мене? - о це питання, так питання. Хоча можливо.
- Скоріше не переношу вашу персону. До чого це питання? - встала з дивану, щоб якось розірвати між нами відстань. Мені важко, я навіть не думала, що побачивши його на підлозі в крові мені буде страшно. Я ж лікар швидкої допомоги, звикла до крові, і тут страх, так дивно це відчувати.
Він хотів піднятися з дивану.
- Ви чого, лежіть - схопилася я підійшовши до нього, щоб він не вставав.
- Як рука болить? - запитав він схопивши мою руку, дивилася йому в очі.
- Терпіти можна, якщо ви мене постійно будете так хапати, то звичайно, мені буде боляче - перевела погляд на свою руку в його руках. - Вам болючіше зараз - вказала на рану.
Після моїх слів чоловік зробив те, чого я не чекала одним рухом, схоплює мене вище ліктя руки, і тягне мене на себе.
- Ви що робите? - хвилюючи викрикую я думаючи про його рану. - Ви ... - не можу більше нічого сказати, бо Яр мене поцілував. І як! Владно, жорстоко, нестримно. Його руки міцно тримають мене, я намагаюся відірватися від чоловіка, але він тільки міцніше притискає мене до себе. І мені соромно за себе, бо я відповіла.
Яр перервав поцілунок. Чоловік важко дихає. Ми стикаємося один з одним лобами та кінчиками носів.
- Я не мав цього робити, зараз я трохи заспокоюся і відпущу тебе. - говорить чоловік, а мені кричати хочеться.
- Це помилка - промовляю я, і хочу найшвидше піти геть з кабінету. Він відпускає мене, втаю з дивану хапаю сумку хочу вийти, але до мене доносяться слова.
- Не вважаю це помилкою, врачиха. - і посмішка розквітає на обличчі бандита. Я лише похитала головою. Зачиняючи двері з іншого боку, й торкнулася своїх губ руками. Дідько тільки не це! Він же просто знущається з мене. Такі люди не можуть кохати, та взагалі його можна назвати людиною. Він вбивця та бандит.


Любі читачі вибачаюсьза таку довгу затримку