Частина 20 Поліна

Йду коридором лікарні, сьогодні вихідний тому на роботі не багато людей.
В голові крутилося не вже я щось відчуваю до бандита. Мотнула головою в
надії, що думки просто розсиплються як бісер.  Та зіштовхнулася з Олексадром.
- Доброго ранку - говорить чоловік.
- Доброго ранку Олександер Михайлович - хотіла йти, але чоловік мене зупинив.
- Поліна як ти почуваєшся ? Ну після того що з тобою сталося - дивно було чути це запитання від нього.
-  Все вже добре - дивитися на нього було не приємно.
- Гаразд працюй - він пішов, якось дивно він себе поводив.
Пішла до кімнати відпочинку де була вся моя зміна.
- Поль де ти ходиш  - запитала Іра.
- У нас виклик - дивлюся на неї.
- Ні, поки не має інша пригадає поїхала, думала може поїмо зараз, а то не встигнемо потім. - я кивнула та сіла на диван.
Поглянула на годинник який показував десяту тому дістала телефон та зайшла в чат з Надією.
Привіт подруго, вибач що відволікаю від пригод та басейну, але мені хотілося з тобою поговорити набери мені у вечері якщо буде час, цілую мамі вітання.
Та на тиснула відправити. Сидти нам довго не дали через пів години у нас був виклик. Тому ми швидко збралися та поїхали. Нас викликала мама хлопчика який зламав собі ногу, але виявилося в нього відкритий перелом, тому ми швидко зупинили кровотечу, та наклали стерильну пов'язку й знерухомили кінцівку, не намагаючись її виправити. Швидко поїхали в лікарну де хлопчика передали хірургу травматологу.
- Хлопчику пощастило, що все швидко зробили - говорить Іван.
- Так.
Телефон в кишені вібрував та я не дивлячись хто там відповіла.
- Слухаю - промовила я.
- Вийди я чекаю тебе на задньому дворі лікарні. - говорить Яр, впізнала його голос.
- Через п'ять хвилин вийду - і скинула дзвінок, треба було відмитися від крові, як би це дивно не звучало. Привівши себе до ладу вийшла з лікарні побачила вже знайоме авто, чоловік стояв палив.
- Що вам потрібно? - злилася я, мені не хотілося його бачити. Він мовчить, дивиться на мене та випускає дим від цигарки.
- Вам не казали, що куріня шкодить здоров'ю. - погода зіпсувалася ще з ранку сонечко сховалося за хмарами та ледь ледь капав дощик.
-  Думаю я занадто дорослий для того, щоб слухати що мені кажуть - загасив цигарку та викинув.
- Я рада за вас, але мені треба йти працювати, у мене не так багато часу, як у вас. - склала руки на груді. - Якщо ви думаєте про те що сталося вчора не хвилюйтеся, це помилка.
- Хм, не сумнівався, що ти так скажеш, але з іншої причини приїхав. Треба щоб ти приїхала сьогодні у вечері. - я дивилася на цього чоловіка і не могла збагнути його дій.
- Знову когось поранено, і навіщо їхати можна було по телефону це сказати. - поклала руки до кишені.
- Ні, не можна було, люди які полюють на нас не такі дурні як ти думаєш. Сьогодні вони увірвалися до ресторану, прийшлося хоронити декілька жмуріків, вони поранили Макса.
- Що? На скільки поранили, куди ? - мої очі розширилися та я дивилася на чоловіка не наче навіжена, Макс не поганий хоч теж з ними.
- Не байдужа до нього? - дивиться він на мене з майже посмішкою, якщоб не знала його то сказала, що це ревнощі, але йому не знайомі почуття.
- Не розумію, що смішного, якщо людина має душу то й почуття, які вам напевно, чужі, так? - я ризикувала тим, що про мовила ці слова. Тому він боляче схопив мою руку і стиснув, я побачила в його очах тільки злість та роздративуння. Зачипила я його за щось в середині. Знати, що саме.
- Ти не маєш права взагалі говорити про мою душу, ти нічого про неї не знаєш. Краще притримала язика за зубами - він був дуже близько я відчувала запах його парфуму та цигарок. Як тоді коли він поцілував мене, злилася на себе за те що згадала.
- І дуже добре навряд чи там у вашій пітьмі є щось світле окрім, крові та смерті. Пустіть мені боляче. - намагалася я вирвати руку. Він тягне мене блище до себе і говорить мені прямо  обличчя.
- Запам'ятай ці слова - відпускає мене та йде до автівки.
- Дідько - психую я.
І як дізнатися в якому стані Макс, зараз поїхати я не зможу, мені просто не дадуть. Повертаюся до лікарні. Увесь час дивилася на годинник. Коли моя зміна закінчилася я швидко переодягнулася та схопила сумку, як знала що вона буде потрібна. Викликавши собі такс я швидко дісталася маєтку, напевно мене вже чекали.
Смартфон завібрував і я подивилася на екран де було написано про нове повідомлення. Руки тряслися страх боровся з цікавістю. Відкривши повідомлення.
Привіт, бачу у тебе з'явилися охоронці, але не забувай я знаю про тебе більше чим ти думаєш. Дай вгадаю, ти приїхала, щоб лікувати одного з шестак Яра. Надіюсь він сконає до завтра! Не забувай Поліно я можу більше чим ти думаєш. Ось ти, наприклад знаєш де твоя подруга, а я знаю... Звісно вона не в нас поки що.. Хочу, щоб ти зрозуміла мені не відмовляють та не граються зі мною. Цілую.....
Я дивилася на екран телефону, тільки зараз я розумію, що справді в повній дупі. І наражаю на це Надію. Олексіївський не відступиться, він не з тих хто здається і в результаті я опинюся разом з ним може в ліжку, або й гірше на цвинтарі. Сльози застигли в очах від усвідомлення всього цього.
Ховаю смартфон стираю з очей сльози, та не встигла я натиснути дзвінок як двері відчиняються та я бачу Артема на якому живого місця напевно не має.
- Привіт - промовляє він, я киваю швидко заходжу та зачиняю. На подвір'ї багато людей зі зброєю. Не звертаю уваги прямую в дім.
- Ти як себе почуваєш ? - запитую у нього йдучи попереду.
- Нормально - бачила що йому боліло.
- Я потім тебе огляну - заходимо в кімнату, тут сидить Міха біля ліжка та ще два чоловіки яких я не бачила. - Скажеш Яру, що я приїхала - проходжу в перед відкриваю сумку та дістаю рукавички.
Оглянувши рану куля пройшла навиліт, кров зупинилася. Поранення було в плече. Обробивши рану наклала пов'язку, та зробила укол. Викинувши шприц та рукавички, почала збирати коробку з ліками в сумку.
- Поліна - говорить Макс.
- Бережи сили - дивилася я на нього у чоловіка підвищилася температура і я боялася дуже, щоб не сталося зараження. Він моргнув в знак згоди, я поставила йому крапельницю, треба було чекати, саме не стерпне це час,  Макс заснув.
- Він очухається ? - дивиться на мене Міха.
- Не можу сказати щось зараз - намагаюсь заховати страх.
- Ну так - він пішов геть з кімнати, за ним ще два чоловіки, зі мною залишився Артем. Я порилася в сумці та дістала таблетки та мазь. Підійшла до нього.
- Тримай, можеш намазати всі синці та таблетки якщо сильно болітиме - показала я йому на голову на якій красувався алочервоносиній синець. - Якщо сильно турбуватиме підійдеш до мене зрозумів.
- Так, дякую - він забрав ліки.
Двері відчиняються і до кімнати заходить Яр, він дивиться на Артема той одразу встає та виходить. Після нашої розмови мені не хотілося його бачити знову. Чоловік дивиться на мене, а я на нього здавалося ми спілкувалися очима.
- Якщо щось потрібно буде кажи, не думав що ти приїдеш - все що він зміг сказати відкрив двері та пішов.