Частина 19 Поліна

Мій телефон ожив і я знову отримала смс від Геннадія.
Привіт, надіюсь ти мене не забула ....
Забудеш тут, синці на руках не дають забути мусила надягти щось з довгими рукавами.
- Щось сталося ? - говорить до мене Макс. - Ти зблідла.
- Ні, все добре - справді треба контролювати свої емоції.
- Ось і приїхали - повідомляє він повертаючи до маєтку.
Макс глушить мотор я відчиняю двері та виходжу, беручи свою сумку.
Ми заходимо в середину, йдемо і нам на зустріч йде Сергій, він одягнений в білу сорочку та чорні класичні штани.
- Привіт, ходімо в кабінет Яра - говорить він.
- Щось знову сталося? - йду за чоловіком, Макс як завжди десь зник напевно в нього є доручення.
-Ти знову, ставиш багато запитань - ну так менше слів більше діла. - Могла б звикнути вже.
- Мені важко до такого звикати - з уїдливістю промовила я. Він лише покачав головою.
Я заходжу за чоловіком і бачу Ярослава. Обличчя було в ранах, бачила ще руку, але не розглядіти.
- Що цього разу? - дістаю з сумки рукавички, чомусь мене це не дивувало. Вони все ж не просто люди, а бандити це їх робота вбивати, вимагати.
- Аварія - говорить він, міг придумати щось по краще.
- Ну так. Зніміть, будь ласка, сорочку - прошу я, викладаю на стіл вату та перекис. - Я вас огляну, надіюсь переломів не має.
- Яр я зайду пізніше - він киває, Сергій виходить залишаючи нас у двох.
Він роздягається і я бачу синці рани на лікті та по всій руці. Глибоких не має, але коли чоловік повертається бачу і її. Вона напевно від скла, бачу уламки, їх треба прибрати. Беру пінцет з сумки, підготовлена з цими чоловіками треба бути готовою до всього. Діставши їх беру тампон та змочую у перекисі прикладаю до рани, йому не приємно, але чоловік поводитися стримано не кривиться та не сіпається, стираю кров, щоб потім накласти стерильну пов'язку, я працюю не помічаючи як дивиться на мене чоловік. Мовчки без запитань, що це насправді було, в казку про аварію я не вірю.
- З тобою щось сталося ? - дивиться на мене Яр, розглядає чи що.
- Не знаю про що ви - продовжую свою роботу. - Стисніть мою руку - забувши про те що у мене синець на руці, і він стискає - Ауч - пропищала я , дідько!
- Якого чорта, тобі що боляче. Я навіть силу не приклав - дивиться на мене, я хочу забрати руку, але він не відпускає. І тут чоловік підіймає рукав кофти й бачить великий синець на моїй руці. - Цікаво дуже,  розповіси.
- Пацієнт схопив мене не давно - брешу я та хочу опустити рукав. Він хапає другу та робить теж саме. - Це проблема професії. - намагаюсь бути переконливою.
- Навіть так - говорить він, а я продовжую займатися тим, що обробляти рани.
- Чоловік злякався ось і схопив - беру марлю та наношу ліки прикладаю та фіксую. Обличчя лише обробила нічого не треба все саме загоїться, перелому не має.
- Ти кому брешеш дівчинко ? - дивиться він на мене, а я не знаю що робити. - Подивися на мене - я підняла голову і подивилася в очі чоловіка темні як завжди. - Ти можеш сказати хто це був на справді - повернулася спиною до нього поклала на стіл мазь яку тримала в руках, чоловік досі був без сорочки. Можна було побачити його тату. - Ти язика проковтнула? - гнівався чоловік, тому повернувшись до нього обличчям промовила.
- Можете одягатися - хотіла піти як швидше звідси.
- Я не про це питав - дивиться на мене він, навіть не подумав про те, щоб одягнутися.
- Вас це не стосується - яка тупість Поліна ти можеш зараз отримати захист скажи йому правду, але гордість не дає довіритися Яру.
- О так ми заговорили, дівчинко ти граєш з вогнем чи що - ми стояли один від одного на відстані руки.
- Олексіївський - випалила я дивлячись в очі чоловіка - Це зробили його люди. - чоловік скоротив в один крок відстань.
- Він ще щось зробив ? - процідив запитання скрізь зуби.
- Ні, вони лише тримали, у вас кров, зараз - справді поки ми говорили рана на обличчі почала кровоточити.
- Залиш це не так важливо зараз - зупинив він мою руку.
- Навіщо це вам ? - дивилася я в очі чоловіка.
Сталося те чого я не очікувала він поцілував мене. Я стояла неначе вкопана, серце стало колотитися як скажене. Дідько він же не одягнений тому жар його тіла я відчувала крізь свій одяг. Коли я відчула руки чоловіка на талії, вперлася руками в груди чоловіка. Мені треба було зупинити його.
- Не треба, відпустіть. - промовила я.
- Вибач, зараз я відпущу тебе - чоловік закрив очі й здавалося, що він намагається прийти до тями.
- Залишу вам мазь та ліки - він мене відпустив і я почала складати сумку, мене трясло від того що сталося, руки не слухалися. Треба зняти ці чортові рукавички.
- Заспокойся - говорить чоловік зупиняючи мої руки, я підняла голову та подивилася йому в очі.
- Заберіть, будь ласка, руки - чоловік прибрав, я тільки зараз побачила, що на лівій стороні вибиті дві дати. Швидко перевела погляд, та знявши рукавички кинула їх в сумку. - Якщо стане гірше Надя вам допоможе.
- Побачимо - говорить він та обпирається об стіл, стійкість цього чоловіка перевищує норму. - Я приставлю до тебе Артема це не обговорюється, можеш йти.
Закинувши сумку на плече я відкрила двері та пішла. В коридорі зустріла Сергія.
- Ну як він жити буде? - жартує.
- Так буде - підтримала я діалог не хотілося, щоб хтось дізнався про це. - Ви як почуваєтеся ?
- Нормально й можна на ти - я стою і говорю з вбивцею свого батька навіть запитую його про само почуття, це не нормально напевно. У мене не має іншого вибору. Досить, помста зіграла зі мною дуже погану гру і боюсь, що від Олексіївського на вряд чи втечу.
- Тоді не має про що хвилюватися, і я піду - хотілося втекти з цього місця.
- Так, я попрошу, щоб тебе відвезли.
До дому мене привіз один з людей Сергія, не знаю чи зараз є хто слідкує під моїми вікнами, думаю Яр не жартував.
І цей поцілунок не як не виходив з голови. Чому раптом він поцілував мене? Не вірю що такий чоловік може відчувати якісь почуття окрім фізичного потягу. І я впевнена, що в нього така жінка є. Хоча згадавши те що говорив Макс про його загиблу дружину чомусь мені здається там велика історія життя Яра. Про що я думаю?  Про бандита який мене ледь не прибив в перший же день. Потерла обличчя руками. Треба просто забути, а що з Олексіївським робити. Як багато питань, але не має відповідей на них.

Дорогі читачі чекаю на вашу реакцію та коментарі, для мене це дуже важливо. Оцінюйте частини))))