Частина 18 Поліна

День був таким важким не наче я розвантажувала вагони, у Наді теж такий стрес, тому у вечері написала їй смс. І отримала відповідь.
   Поліна не хвилюйся, я завтра їду на відпочинок, мама дуже рада. Правда форма                           просмерділася димом і вся у грязі. Все добре не хвилюйся, буду присилати тобі фотки    не в перше таке,    цілую    на добраніч.
Прочитавши це смс я впевнилася, що вона сильна. Тому сказати їй про Сергія я не зможу ніколи зруйнувати те почуття яке вона відчуває, я не хочу і не маю права. Я впораюся з цим болем зможу.  Поклавши телефон та столик пішла в душ, треба змити цей парфум диму та крові.
Закинувши форму в пральну машину, набрала собі ванну. Завтра у мене день з новою колегою, та поїздка до маєтку. 
Я знову згадала його очі, той день коли він ледь мене не вбив, я не маю права взагалі думати про нього. Голова розколювалася і раптом стук у двері, я навіть не думала, що на мене чекає далі.
В мою квартиру вламуються два бугаї, і з ними разом Геннадій Вікторович.
- Ось і привіт - говорить один із них та мене припечатують до стіни.
- Обережно, щоб вона головою не вдарилася - говорить Олексіївський.
- Що вам потрібно? Мені боляче! -  прокричали я.
- Ну я ж тебе попереджав - сідає він на стілець. Ці амбали так сильно давили на мої руки завтра синці будуть.
- Так знала, не думала що на стільки. Вб'єте мене ? - важко стало дихати, останні дні жахливі смс приходили на мій телефон. У нього була хвора цікавість до мене. І я не знаю буде чи межа в цьому хоч якась.
- Цікаво звістно, але ти мені потрібна живою - встав зі стільця та підійшов до мене, амбали відпустили мене, але не відійшли. Він торкнувся рукою моєї щоки, і провів нею до шиї, а потім стиснув. Я відчувала тільки огиду. - Вийдіть почекайте мене в під'їзді. - коли вони вийшли він продовжив. - Ти гарна навіть дуже - мені стало страшно не вже .... думки були огидні.
- Будь ласка, дайте мені спокій - дивилася я на нього на цього чоловіка якому за 50, хоч не скажеш він займається собою. Що я несу, він зараз може взяти мене силою.
- Яр знає що ми з вами зустрічалися, і я розповіла частину правди, він вам не повірить. - він так і не прибрав руку з мого обличчя.
- У перше бачу бабу, що не боїться мене, хоча я можу прямо зараз зламати їй шию - дивиться на мене не зводить погляду. Я заплющила очі, щоб якось перевести подих вгамувати страх.
- Що ви хочете від мене? - відкрила очі та дивилася в його.
- Ти прекрасно розумієш, що я хочу. - так, згадуюсь.
- Я не буду шпигувати ! - рішуче випалила.
- Я хочу більше чим це  - ці слова мене налякали мене. Більше це що секс, чи одруження, коханка?!
- Ні - промовила я, він голосно засміявся.
- До зустрічі Поліна - він пішов, я чула як зачинилися двері.
Сповзла по стіні вниз обняла себе руками, стало боляче, яка я дурепа в що я встрягла. Швидко стирала з обличчя сльози які так швидко текли.
Я піднялася та пішла до ліжка, лягла с вернувшись, мене не хто не захистить рано чи пізно він надавить і я погоджусь на те що ...
Одна думка про те що це станеться викликала блювотний рефлекс.
Ранок був важким, робота давалася ще важче, треба було заповнити папери, отримати ліки. Надія прислала де кілька фото.
Я переглядала їх коли був обід, сьогодні було п'ять викликів не так багато та нічого серйозного, все ж я працювала з Ірою та Іваном.
В кінці зміни у мене продзвенів будильник який я встановила, через декілька хвилин мені подзвонив Макс, він вже чекає мене на задньому дворі лікарні.
Переодягнулася у светер, джинси та надягнула куртку, погода дуже зіпсувалася осінь наступала вже на п'ятки. Взявши сумку вийшла та попрямувала до знайомого авто, відкривши двері сіла біля водія.
- Привіт - промовила я.
- Здоров - він завів авто, та ми рушили дивний якийсь.
- Щось сталося? - повертаю голову у сторону чоловіка.
- Та ні, все як завжди - помчаю кістяки рук які були збиті. Цікаво з ким він бився, хоча мене це не повинно хвилювати взагалі. В мене є вагомі проблеми чим це. 
- Добре не хоче говорити розумію, так, а навіщо я їду? -  я знаю тільки те що Надю попросив Сергій.
- Напевно треба. - сухо відповів він.
- Ну так, напевно.До речі Яр вже приїхав? - чому мене це хвилювало.
- Не знаю у мене були справи, і я ще не був вдома - бачила що він не налаштований говорити, тому останній час ми їхали мовчки.

Дорогі читачі вибачте за помилки,  дуже поспішаю вас порадувати новими частинами, дякую❤️ вам за те що читаєте оцінюєте для мене це дуже важливо.