Частина 17 Поліна

Пройшов тиждень на решті я можу повернутися на роботу. Після нашої розмови з Яром я його не бачила Макс говорив він поїхав до іншого міста у справах, ми розмовляли з ним коли він підвозив мене до лікарні.
Сиділа у нас в їдальні кава огидна, хоча мені її не можна було пити. Ех шкода, тому вилила її геть в раковину та налила собі води треба запити ліки.
- Поль тобі що погано? - запитує Надія.
- Ні, п'ю ліки як прописав лікар, смішно навіть я сама теж як би не балерина - посміхнулася я.
- Ну так, до речі я їду на цих вихідних в санаторій з мамою вона вже давно мене про це просить - наливає собі сік з пакета.
- Пойняла, я працюю ці вихідні без тебе. - ставлю склянку на стіл.
- Сьогодні ще зі мною, ти не можеш заїхати до маєтку мене просив Сергій. Там Яр повинен повернутися. - чомусь коли подруга згадала про нього в середині щось стиснулося.
- Гаразд - дістала смартфон та зробила де кілька кліків треба було встановити будильники інакше знову у своєму графіку все просплю.
- Дякую тобі мене дуже виручаєш - посміхнулася вона - Я попрошу, щоб Макс забрав тебе. - тут запищав телефон.
- Виклик їдемо - йду до виходу по дорозі беру сумку та надягаю куртку, та кепку такий гангстер на швидкій.
Петрович як завжди летить, приїжджаємо на дтп авто врізалося в вантажівку. Жінка за кермом без свідомості.
- Надю ти біжи до фури - кричу вона хапає свою сумку, а я дивлюсь на жінку яка майже вся в крові. Намагаюся витягти її з авто, але не можу нога затиснута і скоріше зламана.
- Мені потрібна допомога - кричу поліцейському - Так вам ви зможете допомогти.
Чоловік дістав ногу все ж сила більше і він зміг відігнути деталь яка затискала ногу.
- Куди її - запитує.
- На носилки - фіксую її  вибігає Петрович, щоб допомогти, Надя ще там біля фури яка перекинулася від удару.
- Надя ! - кричу я бачачи, що там вогонь - Надя !!!
Тут фура вибухає.
- Ні! - подаю я на коліна біля палаючої фури. - Боже ні !!!!!
Очі пече від сліз дихати важко, встаю з колін та хочу бігти туди, але мене зупиняє поліцейський.
- Пустіть! - та вириваюся з його лап.
- Заспокойтеся, ви вже нічим не допоможете - що він говорить, я наступаю йому на ногу та біжу до фури, яка палає роблю коло та підбігаю там де був кузов.
- Надя! - кричу я.
- Поля - тихий голос. Йду далі бачу свою подругу та чоловіка не далеко від пожежі. Біжу до неї кидаю сумку поруч.
- Ти як щось болить ? - дивлюсь на неї.
- Ні, все добре не хвилюйся ми встигли вистрибнути з кабіни - говорить вона сідаючи. Форма дуже брудна все перемішалося кров бруд, чую вий сирени скоріше приїхала ще одна швидка та пожежники.
Чоловіка забирає інша бригада, а я допомагаю подрузі залізти у швидку.
- Петрович гони - керую я і ми рушаємо Надя сідає на проти мене. Доїхали нормально без зупинок жінку забрали лікарі. Впевнена на неї чекає довга реабілітація, Надя сиділа в коридорі опустивши голову в низ.
- Ти як ? - сідаю поруч.
- Нормально, ледь не втратила пацієнта і себе ледь не відправила на той світ. - бачу сльози на її обличчя.
- Я ледь не втратила тебе Надю, ріднішої людини за тебе у мене нікого не має - сльози застигли у нас обох на очах. Ми обнялися, та Надя попросила ще декілька хвилин та пішла у туалет, щоб вмитися та привести себе до ладу.