Частина 15 Яр ( Ярослав)

Хотілося трощити все на своєму шляху, з усієї сили рукою вдарив по скляному столику він лише розсипався на малі уламки, жбурнув стілець об стіну.
Дихати було важко чи то від болю який розривав душу, чи то від злості, що не можу нічого вдіяти з цим.
Вилітаю з кімнати, йду швидко до свого авто. Їду до тої, яка не має нічого окрім цінника треба скинути це напруження витискаючи педаль газу не боявся що порушу правила.
Вона ніколи не була проти того, що робив з нею, і зараз брав на стільки з жорстокістю що напевно інша кричала від болю, а ця мовчить заглядає в очі й навіть отримує задоволення від того.
Закінчивши кинув її на ліжко і пішов у ванну, увімкнувши холодну воду став під струю. Хочу стерти цей голос з моїм ім'ям який долинав досі в моїй голові.
"- Ярослав"
Наступного ранку одягнувшись поклав гроші на тумбу та пішов геть навіть не слухав Ельвіру. Просто пішов грюкнувши дверима.
Повертався до маєтку та думав, проте що доручу комусь з хлопців займатися перевезенням дівки.  Паркуюсь та виходжу з авто, натискаю на ключах кнопку блокую машину та пряму в дім.
Йду коридором раптом двері відчиняються з кімнати виходить Сірий.
- Приїхав, ходімо треба поговорити - говорить друг тримаючись за бік.
- Добре ходімо до кабінету, а у тебе болить досі? - він йде попереду, а я бачу що йому не приємно.
- Так, але це все через почервоніння, скоро мине. - так пам'ятаю слова лікарки та рецепт, знову згадав її.
Сірий спокійно зайшов до мого кабінету, та сів на шкіряному дивані, я підійшов і сів поруч на столику стояв графин з віскі та два келихи, а ще коробка кубинськими сигаретами привезеною з поїздки.
- Будеш - запитую я наливаючи рідину в келих.
- Ні, дякуючи твоїй симпатичній врачихі тепер я не п'ю, не палю, і ковтаю пігулки по розкладу - скривився Сергій.
- З якого біса вона моя? - чомусь слова друга заціпили мене, тому зробив ковток алкоголю та встав відійшовши до столу.
- А чого ти так захвилювався, думаєш я глухий? Чув вчора з ранку як ти свою кімнату розносив. - дивиться на мене він скалиться скотина знає мене як себе.
- Ця дівка назвала мене Ярославом - прошипів я та допив залишки рідини яка залишалася в келиху.
- Оу, навіть так, а ти не думав контролювати себе Яр? - лише знизив плечима та поставив пустий келих на стіл. - Ця дівка як ти говориш врятувала мені життя, не забувай про це. Добре, я там йдуть справи ти зустрівся з Олексіївським? - не можу чути це прізвище.
- Я не зустрічатимусь з ним - поклав руки до кишені. - Він оголосив нам війну коли напав на нас в друге, не збираюся віддавати цьому вилупку наш бізнес. Хай йде до біса. - стиснув я щелепи намагаючись подавити у собі роздратування та злість.
- Ти чого одразу не сказав про поранення Міхи. Чому я повинен це дізнаватися від Платона? - злиться він.
- Вибач, не хотів хвилювати. Тим паче дівка впоралася дуже швидко, йому вже краще. - після моїх слів до кабінету вривається Макс. - Якого хріна?
- Пробачте, але Міхі погано, а Поліна не відповідає. - тараторить він схвильовано.
- Ну так подзвони її подрузі - говорить Сірий.
- У мене номер тільки Поліни - дістаю телефон та набираю дівку і справді вимкнено.
- Їдь до лікарні та привези сюди подругу врачихи номер скину - він киває та виходить з кабінету. Дістаю смартфон з кишені та роблю кілька кліків скидаю йому телефон подруги нашої пропажі.
- А може з нашою врачихою щось трапилося? - видає свою думку Сірий.
- Не думаю - а в голові були інші думки, пишу Максу, щоб винюхав для мене все, що там сталося.
- Яр ти полишиш пошуки доньки Потоцького? - відволікає мене Сірий знову за своє.
- Ні, не полишу. Ми ж закрили цю тему - обійшовши стіл й сів у крісло.
- Ну так - з важкістю видихнув він та промовив - До речі ти знаєш, що подруга врачихи моя колишня?
- Що? - все що міг промовити від шоку.
- Це та дівчина яку я кинув ради Злати - в голосі не чути більше нотки жартів він говорив серйозно, в перше за стільки років.
- Ти ж бабій, чому раптом ти згадав якусь дівку? - і справді скільки років знаю цього ловеласа особливо після того, як померла Злата, він не зациклювався на жінках. В основному тільки оцінював їх, крутив романи не довго і до того як зустрів свою дружину.
- Ти теж не ангел, знаю я куди їздив та за чим. - говорить з уїдливістю.
- Я вже не п'ятнадцяти річний хлопчик, щоб звітувати тобі свої справи - відповів йому.
- Мені не потрібно, щоб ти мені звітував, просто думай про те що ти робиш - встав з крісла та пішов.
За ним зачинилися двері, а я все прокручував думки в голові. Встав з крісла та підійшов до вікна провів по обличчю рукою.
Минуло дві години поки я працював за ноутбуком та перебрав папери, не хотілося їхати в офіс тому попросив привезти мені всі теки сюди. Стук перервав мою роботу двері відкрилися та я побачив голову Макса.
- Бос можна ? - запитує він.
- Заходь - закриваю кришку ноутбука та відкидаюся на спинку крісла. - Ти щось з'ясував? - дивлюся на нього.
- Ображаєш, Поліна в лікарні її якийсь перець штовхонув, що вона в летіла у шафу, а там було скло. - замовк він, а я напрявся.
- Це ж не все - не відводжу погляду.
- Наклали їй пару швів на голові, струсу не має, але Надя говорила що там було дуже багато крові. Короче вона три дні в лікарні лежатиме. - потер підборіддя та промовив.
- Я надіюсь у тебе мізків вистачило запитати про те що можливо щось треба. І що за перець який розпускає руки? - стиснув кулак під столом, щоб не видати себе.
- Як я зрозумів цей перець викликав швидку до свого пасинка, Поліна оглянула хлопця та наполягала на госпіталізації, а йому це не сподобалося, як виявилося він сам його бив і не раз. До речі мати цього мальця написала заяву за те що вони побили його чи щось таке. - слухав це і мої кулаки стискалися так сильно, що я думав просто зараз ними розіб'ю свій стіл, але треба опанувати себе.
- Знайти цього виродка, і адресу його теж.
- Гаразд буде зроблено, мені самому поїхати до нього? - встав з крісла та налив собі віскі в келих.
- Ні, це буде моя справа знайди мені його, ще купи дівчині щось типу передачки - зробив ковток алкоголю та поставив келих.
- Все зроблю - та виходить з кабінету.
Сідаю у крісло і на решті можу випустити пар б'ю кулаком об стіл, він не переламується, але все що було на ньому здригнулося. Навіть не відчув болю.
Чомусь мене хвилювало, що з нею і те що їй хтось заподіяв шкоди викликало у мене злість, так я не ангел вимістив на ній свою злість. Вона не повинна була зі мною так говорити!

Дорогі читачі радують вас новою частиною від Ярослава, діліться враженням у коментарях, оцінюйте частини, ваша  viktoria - vika