Частина 14 Поліна

Чоловік міцно стиснув кулаки, і повільно вирушив в мою сторону, я зрозуміла що перейшла межу. І можливо зараз про це пожалкую.
Я почала повільно відходити назад поки не вперлася у стіну. Відступати було нікуди, а кликати про допомогу марно. Тим часом Ярослав наблизився до мене на відстані витягнутої руки. Він різко схопив за шию і притиснув до стіни, здавалося, що він уб'є мене прямо зараз. Дихати стало важко, він прибрав руку стиснувши в кулак і стукнув нею біля голови прошипів крізь зуби.
- Забирайся геть! - страх змушував стискатися все в середині, я лише дивилася на чоловіка та мовчала. Чоловік відійшов та пропустив мене, хапаю сумку та швидко не йду, а біжу до дверей.
Вибігла з кімнати та пішла швидко геть, на виході з будинку врізалася в Максима.
- Ей куди летиш врачиха? - зупиняє мене чоловік.
- Додому - намагаюся обійти його.
- Я можу підкинути тебе - пропонує Макс. Я почувала себе не впевнено тому погодилася на пропозицію.
Ми сіли в сірого кольору Лексус, я назвала свою адресу і ми повільно вирулили на головну дорогу.
Автомобіль почав набирати швидкість, і я зрозуміла, що мене закачало.
- Ти щось зблідла - запитав він з водійського крісла - Все добре ?
- Так, не враховуючи що вас бос псих - Максим засміявся.
- Звідки така впевненість бачила його медичну картку?- говорить він посміхаючись.
- Ні, але він ледь не прибив у своїй кімнаті, за те що я назвала його Ярославом. - відповіла я.
- Розумієш Поліна - Макс зробився серйозним - Так його назвала лише дружина. - чоловік притих зрозумівши що бовкнув зайве.
- Стій ти кажеш називала, не вже він вбив власну дружину - подумала я в голос.
- Ти що з глузду з'їхала? - обурився чоловік. - Ти навіть не уявляєш як він кохав Ніну. Просто в один момент стався не щасний випадок. - чоловік замовк.
- Що за нещасний випадок? - поцікавилася я.
- Тебе це хвилювати не повинно, та й краще тобі не сунути свого носа сюди. - Максим замовк і решту дороги ми провели в тиші. Моя голова була забита різними думками, головною з них була не вже цей псих міг когось любити.
Ми під'їхали до мого під'їзду, подякувавши Максу я пішла. Піднявшись на свій поверх відчинивши двері та потрапивши нарешті до своєї квартири я могла розслабитися та подумати над тим що зі мною сталося за останні години.
Прийнявши душ переодягнувшись в домашній одяг плюхнулася на диван, і нарешті могла набрати Наді. Після трьох гудків почула у слухавці
- Алло
- Привіт, ти як ? - запитала я.
- Все добре, не дивлячись в те що я встрягла з тобою. Краще розкажи як ти. - запитує вона.
- Мені вже краще завдяки твоєму заспокійливому - посміхнулася я.
- Я не говорила давати тобі заспокійливе - говорить подруга.
- Дідько це Яр - а я думала що це Надя.
- Ой подруга о це ми встрягли - зітхнула вона, в її голосі чулося таке щире занепокоєння. - Але тобі боятися нічого - продовжила подруга.
- Чому б це - здивувалася я.
- Та мені подорозі пташка нашептала, що їх головний заборонив чипати тебе своїм хлопцям. - повідомила мені таку новину Надія. - Мовляв, не дівчина для виклику, щоб її ображати. - я була шокована почутим.
- А ти впевнена що ти правильно все зрозуміла? - запитала я.
- Я лише переповіла те що сказали мені по дорозі - здавалося подруга розгубилася.
- Здається я здогадуюсь що це за пташка і на якому авто вона їздить.
- Поліно я тобі це по секрету, будь ласка, не видавай мене - благала подруга.
- Добре, не видам тебе. - заспокоїла я її. - Слухай, а ти перевіряла Міху ? - вирішила я запитати.
- Якщо ти про того хамовитого та уїдливого, то так все зробила - так не ангел він.
-Угу, добре відпочивай - посміхнулася я.
- Па - і скинула виклик поклала телефон на стіл.
Наступного дня заходу до лікарні та на сходах зустрічаюсь з колишнім
- Доброго ранку Поліно - говорить він.
- Добрий Олександер Миколайович - відповідаю та йду швидко до роздягальні.
Заходжу кидаю рюкзак на стілець, сідаю двері відчиняються та заходить Надя.
- Доброго ранку - говорить вона - Поль вигляд у тебе не дуже, щось сталося? - дивиться вона на мене.
- Ні, просто не спалося ти ж знаєш - підіймаю голову та дивлюсь на неї вона вже була у формі.
- Удам, що я тобі вірю, переодягайся чекаю тебе - вона йде.
Переодягнувшись пішла до вбиральні. Зробивши собі легкий макіяж та підмалювавши очі йду до Надії. У кімнаті пахне кавою, напевно подруга вирішила  з ранку збодритися.
- Так у нас виклик - говорить Надя.
- Супер випили кави - говорить Іван та йде на вихід. Сідаємо в авто та їдемо. Петрович як завжди при параді жолетка де багато кишень модник. Посміхнулася я своїм думкам.
- Поль ти якось дивно виглядаєш - звертається до мене чоловік.
- Ну серіали дивилася півночі не виспалася - посміхаюся. - Слухай, а ми туди їдемо?
- Так, адреса правильна - він повертає та паркується біля підїзду.
- На вихід красуні - шуткую я.
- Ей - говорить Іван.
- Ходімо - відкриваю двері та виходжу.
Підіймаємося на пятий поверх.
- Квартира тридцять три.
- Ось - відповіда Надя та дзвонить у дзвінок.
Нам відкриває двері мужик в майці, від нього смердить алкоголем.
- Де ви ходите, так довго ?! - пропускає нас.
- Де хворий? - запитую я.
- Он на дивані, син моєї жінки впав зі сходів - говорить чоловік.
Я підходжу до хлопчика та промовляю.
- Мене звати Поліна я лікар. Мені потрібно тебе оглянути добре - він киває, а я бачу дитина років восьми в брудній майці й штанах. Сідаю поруч з ним на диван. Оглядаю руку моїм очам потрапляє опухлість передпліччя малий скажеться на біль при згинані та розгибані руки. Тим часом помічаю садини й рани не першої свіжості на обличчі та тілі. В моїй голові зявилася думка що малий не сам впав.
- Ми мусимо відвести дитину до лікарні - встаю та звертаюся до чоловіка.
- Ні, я не даю згоди - заперечу він - Лікуйте тут, а в лікарню не бачу причини забирати його - забороняє він.
- Але у вашого сина перелом і не тільки йому потрібна допомога лікарів - повідомляю я.
- А ви хто ? - обурюється мужик - За що я податки плачу тому лікуйте прямо тут цього байстрюка і не заважайте дивитися футбол.
- Ви наражаєте свою дитину на небезпеку, у нас не має обладнання собою такого як потрібно - пояснюю я.
- Не вам мене вчити як виховувати цього шмаркача - чоловік різко подається в мою сторону, і сильно відштовхує мене до шафи зі скляними дверима за якими знаходилися залишки пристойного сервізу. І я не змогла втримати рівноваги мої сили ще не повністю відновилися тому через секунду я відчула як моє тіло летить в напрямку цих скляних дверей.
Перед тим вдаритися я побачила як Іван повалив чоловіка на підлогу та дістав шприц зі заспокійливим.
Скло тріснуло від у дару й осипалося на мою голову. У мене перехватило подих і так сильно заболіло в зоні лопаток певно не пощасливилося стукнутися об самий край. Я вже бачила як в мою сторону летить Надія, а сама тим часом намагалася струсити з голови залишки скла.
Раптом я відчула як по лопатками почало стікати щось тепле, я обмацала цей участок і подивилася на свою руку яка була вже зафарбована в багряний колір від усвідомлення що це моя кров мені стало зле.
Надія падає переді мною на коліна
- Полю ти боже в тебе кров, зачекай - вона повертається та говорить - Іван швидко сумку сюди.
- Заспокойся все добре... - і тут я відключилася.
Розплющую очі та бачу білу стелю, голова тріщіть і в очах знаходиться не зрозумілий туман. Намагаюсь згадати що трапилося, картинки сходяться на місце згадую своє падіння брязкіт скла і свій крайній виклик.
Двері відчиняються та до палати заходить Надія.
- Нарешті ти прийшла до тями я вже почала хвилюватися - тараторила вона.
- Голова болить, не так голосно говори - прошу її.
- Вибач, я з тобою ледь не посивіла. Так злякалася за тебе та й ще крові було багато просто жах - говорить вона майже пошепки. - У тебе не має струсу мізків, але довелося накласти пару швів. До весілля загоїться. - я посміхнулася подрузі та промовила.
- Що там з хлопчиком? - дивлюсь на неї.
- Так все добре, живий і здоровий, тільки одна проблемка мати його написала на нас заяву що ми якого б нанесли тілесні пошкодження її чоловіку і забрали без дозволу її хлопця.
- І що Олександер Миколайович ? - намагаюся промовляти слова чітко, хоча язик заплітається.
- А що він, побачив тебе в такому стані й нічого, викликав нас до себе послухав і все - поникла Надія.
- Не густо, надіюсь вас не звільнять - промовила я.
- Слухай Поліна тут таке сталося тебе шукав Макс.
- Навіщо йому мене шукати? - дивлюся на подругу.
- Міхі стало погано - не вже я помилилася.
- Не хвилюйся, просто хтось не пив твої ліки, ти ж знаєш який він.
- Так знаю, я так розумію всі в курсі - злилася я.
- Ну вони були дуже переконливі - замялася подруга. - У видобутку інформації.
- А ти не сильно приховувала інформацію - ще більше злилася я.
- Поліна послухай все ж вони не прості люди - виправдалася Надія.
- Так знаю хто вони, але це моє життя і їх хвилювати воно не повинно - промовила я, згадуючи зли та чорні очі Яра. - То що це знає тільки Максим? - поцікавилася я.
- Ну всякому разі я говорила тільки з ним - тоді зрозуміла Яр вже в курсі де і що зі мною.
- Дякую тобі Надю - промовила я з саркастично.
- Ну чого ти? Я хотіла як найкраще. Тим паче ти не могла поїхати, а Міхі потрібна була допомога. І що по твоєму я мала казати? Якби я збрехала, то це добром не закінчилося. - подруга має рацію брехати їм не має ні якого сенсу.
- Коли зможу пити з відси? - запитала я.
- Не раніше трьох днів - говорить подруга. - І не думай про те щоб злиняти , тобі потрібно відпочивати, а це тобі приємний сюрприз від хлопців гостинець - промовила вона ставлячи пакет на тумбу.
- Що там? - хотілося швидше побачити.
- Завтра побачиш, а зараз відпочивай. - вона цілує мене у щоку та виходить з палати.
Думки були самі різними, що за хлопці й чому мені? З цим я зрозуміла, що сильно втомилася тому вирішила відпочити та набратися сил.

Радую вас новою частиною, підписуйтеся на автора щоб не пропускати нові частини, коментуйте та ставте зірочкі якщо вам подобається книга. 
Ваша  viktoria - vika