Частина 13 Поліна

Прокинулася від будильника який дзвонив на журнальному столику, сьома ранку просто прекрасно, але зрозумівши що я досі у формі треба вставати, втомилася від роботи тому просто вирубилася вчора . 
Полежавши трішки встала і пішла прийняти душ, на решті розслабитися за цей тиждень та привести себе до ладу.                                                                   Замотавшись в рушник після душу, хотіла нанести крем, але раптом у двері подзвонили, посміхнувшись подумала це Надя. Як я помилилася коли відкрила двері не перевіривши хто там, на порозі стояв Ярослав.
Чоловік напевно навіть забув що хотів сказати побачивши мене в одному рушнику який відкривав огляд на мої ноги та плечі.
- Що ви тут забули ? - промовила я, було важко щось думати особливо коли чоловік так дивиться на мене.
Яр
Коли дівчина відкрила двері я побачив її здалося що я просто випав з цього часу, розглядаючи її тіло в одному рушнику, де ще були каплі води. Здавалося що це повний провал з мого боку. Особливо коли я так холодно відреагував на її прохання залишити того чоловіка, а зараз стою як дурень і витріщаюсь на неї не наче ніколи жінки у своєму житті не бачив. Треба прийти в себе негайно. 
Поліна
- Ви мене чуєте?! - промовила я гучніше.
- Так збирайся, я буду чекати тебе в машині - і зник на східцях.
Закривши двері пішла до кімнати, одягнувшись взяла сумку, ледь не забула про піджак чоловіка. Замкнувши квартиру швидко спускалася східцями. Вийшовши з під'їзду попрямувала до знайомої мені автівки.
- Ось ваш піджак відаю - та кладу його на заднє сидіння.
- Добре - він заводить автівку та ми від'їжджаємо на дорогу.
Їхали в тиші, як завжди тому удам, що цієї ситуації не було. Автівка зупинилася та ми вийшли з неї одночасно майже, пройшла в середину.
- Я огляну Міху, все ж свіже поранення - кажу та хочу піти, чоловік зупиняє мене хапаючи за руку. - Ви чого? - дивлюся в очі чоловіка.
- Спочатку поговоримо ходімо в мій кабінет - тягне він мене.
- Відпустіть руку - пищу коли чоловік запихає мене до кабінету та зачиняє двері. Чоловік притягнув мене до себе та заглянувши у очі промовив.
- Ти намагаєшся мене звабити? - я ледве стримала сміх.
- Вибачте що? - дивилася на нього здивовано. - Ні, ніколи!
- Тоді що це було? - не відпускає.
- Я вас не чекала, думала це подруга не поглянула хто там, та це тупо, навіщо ви мені потрібні, тим паче я ніколи не пов'язала б своє життя з таким як ви. - випалила зі злості.
- Я на стільки тобі огидний?! - мої очі збільшилися, такого питання я не очікувала. 
- Так, тим паче після вчорашньої розмови робити такі висновки це не логічно. Ви ж мене вважаєте не нормальною, чи це не так? - зробила паузу та не відводила погляду треба переконати його - Ось і відповідь я не збираюся з вами заводити відносини я лише роблю свою роботу лікую ваших людей. - він послаблює хватку, і я вириваю свою руку.
- Йди, геть! - я просто вилітаю з кабінету.
Що з ним трапилося? А мене повинно це хвилювати? Швидко найшла двері до кімнати Міхи, там був Макс.
- О привіт, не чекав тебе знову побачити після вчорашнього кенгуру - він сидить на дивані.
- Ваш бос вирішив інакше, як він? - дивлюсь на чоловіка який лежить на ліжку.
- Нормально, Міха припини клеїти дурня - говорить Макс і він розплющує очі.
- Я не клею дурня, не думав що її знову тут побачу. Що ти вже вирішила ? - переводить погляд на мене.
- Ви про що?- дістаю рукавички з сумки, підходжу та придбаю ковдру, щоб прибрати стару пов'язку та подивитися на рану. Намазав марлю мазь та поклала знову, стару викинула у смітник.
До кімнати увійшов Ярослав.
- Макс у мене є для тебе завдання, ходімо - короткий погляд й швидко відвернулася. Шукаючи ампулу з ліками.
Як двері зачинилися видихнула та зробила укол. Викинула рукавички та шприц.
- Не думав, що дівка так може. - говорить Міха.
- А ще я тебе зашила прикинь як круто? - складаючи у сумку речі.
- Ти інша врачиха - говорить він.
- Лікую вас, звісно я інша - сідаю на стілець.
- Ні я не про те ...
Договорити він не встиг як до кімнати зайшов Макс
- Поліно ми впіймали твою подругу біля нашого будинку, вона у боса.- якого хріна. 
- Йдемо - виходжу і ми прямуємо до кабінету Яра.
Заходимо в середину я бачу свою подругу налякану та заплакану.
- Заходь Поліно - дивиться на мене Яр з готовністю вбити. - Ну ти знаєш її ?
- Так,  відпустіть, будь ласка, вона не знає - дивлюся на чоловіка.
- Тепер знає, вона слідкувала за тобою - я дивлюся на неї. - У мене немає іншого виходу як прибрати її. 
- Будь ласка, не треба - говорить вона - Я можу бути корисною. 
- І чим же? - дивиться він.
- Вона працює там де і я. - промовляю.
- Ще одна лікарка, чому б і ні. Ти будеш займатися Міхою, а вона Сірим займеться. - говорить Яр - Якщо що вб'ю вас обох зрозуміли? - лише кивали, страх від голосу погляду був такий, що тіло вкривалося стрічками та руки ставали холодними.
- Мені треба поговорити з нею можна? - кивнув та пішов з Максом геть.
- На який чорт ти це зробила ?! - дивлюся на неї.
- Поль я просто думала у тебе мужик, а ти що тут робиш? - дивиться на мене.
- Лікую бандитів, оскільки вони погрожували мені. Краще ти не ходила за мною, тепер зі мною вляпалася в це. - цього мені бракувало.
- Боже пробач мені, я не знала, дурепа - говорить вона.
Тепер можна розповісти їй все і вона слухала, говорила хто такий Сірий і що треба робити.
-Подруга може в поліцію - дивиться вона.
- Боюсь нас вб'ють раніше, якщо ми туди сунемося розумієш? - дивлюся на неї у мене все всередині перевертається. - Я хотіла захистити тебе а ...
- Я все розумію Поль пробач - говорить вона. 
Надавши їй всі інструкції відпустила її до Сірого надіюсь там пройде все добре.
Сама поверталася до Михі. Думки були такі що ставало погано, я навіть не одразу зрозуміла як запаморочилося у голові і я втратила свідомість не дійшовши до кімнати.
Прокинулася, голові була важкою, поруч сидів Яр, та моя подруга.
- Поль ти як ? - запитує вона.
- Голова болить, а де я? - дивлюсь на них.
- У моїй кімнаті - говорить Яр. - Знайшов тебе в коридорі на підлозі.
- Ти знову нічого не їла - говорить подруга. 
- Не встигла - справді не встигла нічого поїсти до мене приїхав Яр. 
- Полеж трішки потім поїж, тобі треба відпочити - говорить вона.
- Скажи Максу, щоб тебе відвіз - промовляє він до неї.
- Гаразд - вона йде залишає мене, з ним на одиниці хоча, що вона може вдіяти?
Чоловік сідає на проти ліжка, дивитися на нього не хотілося.
- Відвезіть мене додому - промовила я.
- Як ти собі це уявляєш? - чую нотки злості в голосі.
- У вас є авто, я зможу дійти сама трішки полежу і все - промовила.
Чоловік встав і пішов, а через кілька хвилин Макс переніс мені поїсти та солодкого чаю. Прийшлося все з'їсти та випити, під суворим поглядом чоловіка.
Ні хто не збирався мене відвести додому і я не помітила час заснула.
- Ти так мене налякала, я досі не знаю що ти робиш зі мною, але я тебе не відпущу.
Доносився шепіт до мене, і відкривши очі подивилася на проти нікого я сама, на годиннику 8 ранку.
Не могла так сама проспати чи могла, хоча скоріше у чайові було заспокійливе, Надька уб'ю її.
Встала з ліжка та пішла до дверей мене похитувало трішки напевно через заспокійливе. Відкрила двері та почула розмову здається це Артем та Яр.
- Перевозь товар і забери гроші, тим паче що все уже домовлено - говорить Ярослав.
- Бос, а як що до того кенгуру? Він нам торчить лаве - говорить Артем
- Візьміть скільки може дати й відпустіть не хай котиться - відповідає та кладе руку до кишені.
- Але бос..
- Ніяких, але я все сказав виконуй - випалив чоловік. 
Зачинила двері та відступила до ліжка, ось воно що мені потрібно, але писати про це зараз ризик потім вдома з іншого телефону. 
Двері відчинилися і до кімнати увійшов чоловік.
- Ти вже прокинулася - говорить зачиняючи двері. 
- Я так розумію Надія попросила щось мені підмішати у чай ? - дивилася на чоловіка.
- Це не важливо - холодно відповідає він.
- Супер, відвезіть мене додому Ярославе - дивилася я на чоловіка. Його треба було бачити піднявшись з ліжка та підійшла до стільця, щоб забрати сумку. 
- Як ти сказала ? - промовив він.
- Ви ж не глухий, відвезіть мене додому я не хочу залишатися тут - в тілі була слабкість я вхопилася за стілець. 
- Якого хріна Поліна тобі погано і ти хочеш їхати в такому стані? - мене дістали його слова та запитання і я випалила те чого від себе не очікувала.
- А вам не плювати на мене, помру я тут чи десь в авто? Якого ви переймаєтеся? Я лише просто врачиха як говорить один з ваших псів, які трясуть з людей гроші. - замовкла я і дивилася у чорні очі Яра які ставали все темнішими. 

Підписуйтесь на автора,щоб не пропускати нові частини.  
Ваша viktoria- vika